Польські козаки

*\J в змозі виконати задум цього великого короля: цим він забезпечив оборону південних кордонів Польщі та недорого збільшив свою військову силу; водночас запліднюючи пустельну країну й незначною, але певною мірою цивілізуючи расу людей, які були не менш небезпечними для тих, кого вони мали захищати, ніж ті, з ким вони мали справу постійної війни та ворожнечі. Оскільки козаки, про яких йдеться, були зобов’язані служити королю Польщі в усіх його воєнних походах, Баторій з їхніх лав посилив польську армію додатковими силами у шість тисяч легких кавалеристів; і передбачалося, що це доповнення має бути постійним. У 1578 році, під час пам'ятної війни з Росією, ця новоспечена козацька кіннота показала вундеркінди хоробрості та вагомо сприяла перемогам, здобутим польським військом над росіянами. На а. останній період. Король Баторій, віддаючи свою прихильність і захист хоробрій і заслуженій частині козацького війська, нехтував водночас жодними заходами для придушення їхніх беззаконних грабежів. Почувши, що їхній новий вождь, Подкова (волох, названий так через свою надзвичайну силу, він неодноразово розламував надвоє своїми пальцями, підкову, польською підкова), без його наказу вторгся до Валахії, і раптовим і абсолютно несподіваним вторгненням у цю країну захопив її перед її господарем, Петром, союзником і родичем Валахії. Баторій, встигнувши озброїтися для її оборони, вислав останньому на допомогу швидке підкріплення; і Подкова, переслідуваний і переможений перевагою, був схоплений і, за наказом короля, обезголовлений. Це було перше зіткнення між поляками та запорозькими козаками; і, незважаючи на те, що цей випадок надав зручну нагоду для утвердження суверенної влади та для застосування справедливої ​​суворості, необхідної для підтримки громадського порядку, він відкрив очі Баторію та попередив його, що козаки та їхня старшина вже володіють надто достатніми засобами та підбурюваннями, щоб створювати їм занепокоєння, щоб залишатися покірними та спокійними. Тому він вирішив накласти деякі обмеження на їхню зростаючу владу; і завдяки вмілому поєднанню вчасної суворості з політичним примиренням йому вдалося заспокоїти неспокійне хвилювання козаків; посилаючи польських колоністів в Україну, щоб у майбутньому врівноважити вроджену турбулентність цієї унікальної раси. Оскільки за катарактами Дніпра існував стан майже вічної війни, наступник Подкови, отаман Шах, знайшов привід для вторгнення до Туреччини як морем, так і сушею. Спустошивши кілька турецьких провінцій на узбережжі, він спалив передмістя Константинополя, підкорив турецькі війська з усіх боків і виніс із воріт Сералю, і начебто під очима султана, одну зі своїх найкрасивіших фавориток, повернувся назад із своїм призом в Україну. Вторгнення подібного характеру постійно змінювали одне одного, як хвилі збуреного бурею океану.