У наступний період імператриця Катерина II. Росії, лестила запорозьким козакам, вписавши «її ім’я золотими літерами в їхні державні реєстри, і використовувала їх під час повстання 1768 року під проводом Залізняка проти польських шляхтичів». Після придушення цього повстання, частково за допомогою російських військ (політика Катерини тим часом змінилася щодо цього повстання), частина запорозьких козаків загинула на ешафоті: інша частина, вірна Польщі, сховалася в Туреччині під Некрасою, а решта втекла до своїх фортець. Але Катерина, стурбована їх існуванням, раптово вислала генерала Текелія зі значними силами, щоб розгромити їх під час відступу. Зненацька, оточені й атаковані з усіх боків, запорозькі козаки після рішучого, але безрезультатного опору були змушені здатися: сітча відтоді була оголошена розірваною; давня територія запорозьких козаків, приєднана до Росії (де вона зараз формує сучасні уряди Катеринослава, Харкова та Тавриди); та й саме існування самого запорозького козацтва, як окремої спільноти, знищено. Значна частина їх розійшлася в різних напрямках. Серед чудових подій, до яких призвів цей упертий, хоча врешті безрезультатний опір запорозьких козаків і які характеризували їхню останню боротьбу за існування як нації, можна виділити героїчні подвиги останнього з запорозьких козаків, Сави.
Серед інших тяжких звинувачень, висунутих на адресу запорозьких козаків, цнотлива цариця Катерина дорікала їм у розпусному та розпусному житті! Пізніше ті з них, які підкорялися Русі і виявляли бажання одружитися, отримували за Указом від 30 червня 179 р. право на територію над островом Тамань і всією країною, розташованою на схід від Чорного моря, між Кубанню і Азофським морем, аж до Лабинської Крепості, займаючи в цілому площу 1700 р. географічні милі.
Тепер вони відомі вже не під назвою запорозьких козаків чи козаків малоросійських, а під назвою козаків чорноморських (чарноморців). Вони формують двадцять шість полків, постійно прикріплених до кавказької армії, і майже ніколи не з’являються на лівих берегах Дніпра.