Примітки

Сторінка 260. (e.) — Можливо, не зайвим буде повідомити читачеві, що не лише молодий Потоцький (син палатина), згаданий у скорботній поемі Мальчевських «Марія», був нещасним (батько наказав убити прекрасну дружину сина під час медового місяця, за обставин особливої ​​жорстокості), але й сам Мальчевський. Останній був юнаком із давнього роду, осілого в Україні. Володіючи палкою душею і отримавши вищу освіту, він покинув рідну домівку, побував у святій землі, досяг вершини Монблану і об’їхав всю Європу. Витративши більшу частину свого помірного майна під час поневірянь за кордоном, він раптом відчув бажання піти на пенсію і залишився на деякий час у своєму однокласнику (до якого він був дуже прив’язаний), у відлюдному куточку Волині, неподалік від міста Влодзіміржа; останній одружився з дамою, яку сімейні зв'язки спонукали прийняти його за чоловіка; і ледве Мальчевський був представлений їй, як раптом став жертвою її чарівності. Допущений до її близькості, він мав можливість проявити свої знання та красномовство, яких не мав його друг, добрий і домашній чоловік. Однак останній прийняв його з розпростертими обіймами і ніколи нічим не образив, і оскільки в Польщі, де панує велика товариськість, завжди поважають священні закони гостинності, він ніколи не зловживав довірою свого друга і нікому не видав своєї таємниці. Однак спокуса бачити улюблений предмет щодня посилювала труднощі оволодіння цією пристрастю; він став неспокійним, примхливим, уникав її погляду, тинявся вночі, часто проводив цілий день на сусідньому озері, але завжди гладив і пестив дітей у будинку, які його любили. Одного разу його прийняли за розбійника, іншого разу за божевільного. Жінка поскаржилася своєму чоловікові, що вона ніколи не ображала свого друга, але манери цього друга були настільки віддалені до неї, що це наштовхнуло її на думку, що вона чимось його образила. Мальчевський, однак, змучений спокусою, раптом вирішив покинути дім свого друга, але перед тим, як піти звідти, хотів таємно попрощатися з предметом своєї палкої прихильності. Довго почекавши вночі, він раптом вийшов зі своєї кімнати, підійшов під вікно її спальні, став на коліна, вимовив заповітне ім'я і заплакав, як дитина. Однак улюблена служниця дами, про яку згадувалося, з цікавості спостерігала за ним і відкрила його таємницю, а після його від’їзду повідомила свою господиню про все, що пов’язано з цією темою. Хоча жінки дуже добре зберігають власні секрети, вони дуже рідко зберігають секрети інших. Ця справа під різними формами незабаром стала головною темою для розмов старих дів усієї околиці, і Мальчевський, чиє здоров’я було дуже уражене, недбалий до своїх справ, тинявся з місця на місце, без друзів і родичів, був прикутий до свого ліжка, підданий нужді та нещастям. Деякі з його ворогів, заздривши його талантам, мали необережність обмовити його в присутності його улюбленої дами та її чоловіка, яким не було в чому його дорікнути і який, здавалося, надто прислухався до їхніх балачок: це образило його дружину, яка, дуже обурена їхньою несправедливістю, зібрала свої речі, залишила чоловікові листа й вирушила прямо на пошуки Мальчевського. Вона зайшла до кімнати, коли він саме вимовляв її ім’я; він був дуже дурний і спочатку не міг повірити власним очам. Проте вона обійняла його й повідомила про свою вдячність. Вона більше не залишала його, і незабаром він помер у неї на руках. Це незаперечний факт, підтверджений тисячами віків, що ми не можемо керувати своєю прихильністю, що справжнє кохання завжди відчувається з першого погляду; хоча його потужність може бути змінена або збільшена за несприятливих і сприятливих обставин. Це також почуття, яке іноді не піддається контролю, і воно перемагає, незважаючи на всі труднощі; поєднуючи моральну слабкість із сексуальною пристрастю, вона стверджує, що один загальний закон керує всім людством, хоча природна схильність, освіта та звички роблять чудову різницю між однією людиною та іншою. Любов також завжди безкорислива і щедра; він молодості друг, а старості ворог; рідко виносить тривалу відсутність; це також вимагає взаємності, тому що, хоча ми можемо час від часу бути небайдужими до тих, хто не дбає про нас, однак загалом і протягом будь-якого періоду ми не можемо любити, крім тих, хто любить нас.