Петро Перший, добре розуміючи важливість переступу козаків на користь Карла, зробив усе, щоб його зупинити; і отримавши повідомлення про те, що шведський король забув забезпечити Стародубський пост, який міг би перешкодити всім зусиллям росіян оволодіти фортецею Батурин, де були зібрані великі запаси боєприпасів і провіанту для шведів, він відрядив свого фаворита Мензікова з великою кількістю військ для її штурму. Останній з великою поспіхом пройшов через важкі шляхи, захопив місто зненацька, спалив і пограбував його, а після того, як віддав мешканців мечу, послав до царя тридцять прусських офіцерів у полон із їхнім генералом Кенігсеком, великим майстром артилерії на службі у Мазепи; який, наказавши своєму духовенству відлучити Мазепу, а його подобу прикріпити до шибениці, відправив їх на ешафот, де вони загинули від найжахливіших тортур.
Взяття цієї фортеці Мензіком було, мабуть, найважливішим кроком до остаточної перемоги росіян. Але Петро Перший, почувши, що Мазепа невтомно постачав шведську армію, запропонував йому повністю забути минуле, якщо він знову повернеться до нього; але гетьман, добре знаючи його справжню вдачу і обурений звірствами, яких цар заподіяв своїм партизанам, відмовився від пропозиції і мудро продовжував залишатися вірним новому другові.
Карл XII, пройшовши майже без притулку найстрашнішу зиму 1709 р., просунувся в нетрі Східної України; і після кількох успішних сутичок обложили місто Пултава, розташоване на правому березі річки Ворскли, куди незабаром прибув Петро Великий з 80 000 чоловік і великою армією артилерії. Не входячи в pJiicnlais. з; Битва під Пултавою, можливо, достатньо сказати, що вона врятувала Російську імперію від революції, знизила політичне значення Швеції на століття і була здобута над Карлом XII, головним чином через помилку шведського генерала Крейца та хворобу короля. Одна частина козаків під проводом Петра Першого воювала з іншими під керівництвом Мазепи. Після поразки в тій битві Карл XII, разом з деякими козаками та розбитим військом, відступив до Дніпра, постійно переслідуваний генералом Мензіковом, який тиснув на них і не давав жодного козака; хоча кілька тисяч шведських ветеранів, так часто переможців, чиє саме ім’я викликало жах у серцях росіян, здалися.