Повстання Стеньки Разіна

Князь Долгорукий, який командував на російській Україні, бажав утримати козацький полк ще на деякий час, що йому виправдовували умови, узгоджені з козаками, які щойно перед тим кинулися в обійми Є/Усії, і які умови були офіційно ратифіковані царем Олексієм. Солдати відмовилися залишатися і з полковником Разіним на чолі рушили додому. Російський генерал наказав схопити полковника, приватно повернути до російського табору і повісити там на його власних очах. Цей полковник мав брата на ім’я Стенько Разін, простого вояка-козака, але який високим і заповзятливим характером, незвичайною мужністю, міцністю тіла і вмінням у військовій справі дуже вирізняв його над усіх своїх товаришів. Обурений знеславленим ставленням до його брата, він присягнувся помститися за рану і поширити цю помсту на все, що носило ім'я руське. Однак на мить йому вдалося стримати свої почуття і, під виглядом покірності, здобути прихильність начальства, а в той самий час він таємно підживлював полум’я розбрату та поширював насіння повстання. Під приводом помсти за їхню обурену релігію він зібрав групу своїх товаришів і приватно рушив з ними до Дону, щоб, як він сказав, визволити всіх козаків від московського ярма. Переслідуваний вищими силами, він просунувся до Волги і, оволодівши всіма зібраними там розбійниками та бандитами, а також стільки козаків, скільки міг зібрати, напав і заволодів багатим караваном, який цар посилав до Персії в супроводі одного зі своїх фаворитів; зарахував тих солдатів, які бажали вступити до нього на службу, а всіх решту безжалісно вбив разом з офіцерами. Потім він спустився Волгою, дістався берегів Каспійського моря і здивував місто Гуїф, в гирлі річки Лайк (нині Уралсек). Слава про його грабежі та перемоги принесла йому численне приєднання партизанів і бродяг, яких приваблює надія на пограбування. Князь Хілкуф, губернатор Астрахані, стурбований його успіхом, послав до нього депутацію офіцерів, щоб запропонувати йому безкоштовне помилування за умови повернення його на вірність цареві. Разін прийняв цих офіцерів спочатку з великою ввічливістю, а потім наказав усіх стратити у своїй присутності. Губернатор, маючи деякі побоювання щодо їхньої долі, послав проти Стенка Разіна регулярну дивізію війська під Сіверофом; але останній, все ще відступаючи, заманив свого переслідувача в невигідне становище і розрізав його армію на частини. Потім він напав і зненацька захопив місто Лацкой (Оуральськ), де наказав повішати всіх офіцерів і вбити всіх солдатів, які відмовилися підкоритися його наказам. У цій укріпленій позиції, на краю Русі, оточеній страшними пустелями та дикими ордами, нетерплячими до московського ярма. він усіма можливими способами прилучив до своєї справи напівдиких козаків-лайків. Він організував і дисциплінував свої війська, збільшив свою флотилію і, передбачаючи, що він незабаром зазнає нападу, розіслав емісарів у всіх напрямках, щоб підняти дух повстання. Він спустився по Волзі, захопив усі торговельні судна і знищив російський флот, щойно висланий проти нього. Він напав на Персію, посиливши свої війська за рахунок іншого відомого загону козацьких корсарів на чолі з Кривим, який добровільно прибув підпорядкувати себе та своїх послідовників. За дуже короткий час вони разом розграбували кілька міст і розбили перське військо, видаючи, що зробили це за наказом царя. Однак, оскільки об’єднані сили Персії загрожували негайно розгромити їх, вони відступили до гирла Лайка, серед островів, точніше лісів, очерету та грядок, які там утворювали притулок, недоступний для жодного іншого судна, крім їхніх власних легких корів, і де вони постачалися продовольством, боєприпасами та військовими запасами, перш ніж відновити своє піратство та екскурсії для пропаганди повстан.