З незапам'ятних часів святкування весільних обрядів супроводжувалося особливими й особливими звичаями. В інших країнах, мабуть, без винятку, представниць ніжної статі сватають; в Україні, навпаки, залицяльники. Коли молода жінка починає прив’язуватися до юнака, вона йде до дому його батьків, де вона каже молодій людині в присутності його батьків, що «милостивість, яку вона бачить, зображену на його обличчі, і добрі якості його серця вселяють у неї надію, що він виявиться хорошим чоловіком, і під цим враженням вона прийшла благати, щоб він прийняв її за дружину». Якщо це початкове оголошення зустрічає вагання або холодність з боку батьків або їхнього сина, вона іноді відновлює своє прохання або відразу, або через кілька днів; а потім, якщо молодий чоловік погоджується на її пропозицію, батьки вважають, що наразять себе на гнів небес, якщо не погодяться.
Далі йдуть церемонії заручин, які більш галасливі, дорожчі та триваліші, ніж деінде. Під час священної церемонії отець наміченої завдає їй під час уділення святого таїнства кілька легких ударів бичом, при цьому кажучи їй: «Якщо завтра ти не послухаєш свого чоловіка, то він тебе покарає». На наступний день після одруження, серед панівного веселощів і свята, свідоцтва цнотливості молодої нареченої прикріплюються до дошки, прикріпленої до камінної труби; і, якщо її чистоту обвинувачують, немає ні танців, ні музики, ні веселощів, а панує скорботна тиша; і серед цієї темряви кілька жінок, зі сльозами, що текли по обличчях, і одна з них несла мертву ворону, раптом з’явилися, ридаючи, і оплакуючи втрачену невинність нещасної дівчини;
і вся родина впала перед Всемогутнім, благаючи його, у своїй божественній милості, не відвідувати гріх дочки на всій родині. Потім наречену публічно б'є її батько або найближчий родич чоловічої статі; отримує кількість ударів, що відповідає її віку, і повинна дотримуватися суворого голодування протягом певного часу. Цей звичай, однак, не у всіх випадках суворо дотримується. Був виняток із цього звичаю, якщо було доведено поважними свідками, що дівчина була надто підла під час навали якоїсь варварської орди; відвідування в усі часи часте в Україні.
Весільні церемонії для вдови, хоч вони чудові та незвичайні, не здаються заслуговуючими на особливу увагу тут. Жінку, винну в невірності чоловікові, раніше закопували живою по шию в землю і таким чином прирекли на голодну смерть. Цей закон, який діяв як у стародавніх скіфів, так і на Русі, досі діє в Україні, хоча й не виконується суворо.