Ближче до 1506 року, після І'атарських воєн, і за часів Сигізмунда І, короля Польщі, історики вперше згадують про особливу расу людей, що населяли обидва береги Дніпра (тоді номінально належав Польщі), як і про великі та численні острови, утворені течією цієї річки нижче катарактів. Їх описують як напівдикунів, що живуть за рахунок погоні, рибальства та подорожей морем і сушею до Туреччини; їхня кількість щодня збільшувалася через прибуття до них дезертирів, утікачів і авантюристів усіх видів і з усіх країн, які шукали притулку від помсти їхніх відповідних законів і прагнули вести війну за власний рахунок; і як слово Коза, згідно з його татарським перекладом позначає людину з легкими озброєннями, людину, яка нікому не належить і нікому не зобов’язана бути вірною, людину, яка не має постійного місця проживання, яка зневажає звичайні форми суспільства та завжди готова піти на карколомні підприємства; цей клас людей уперше в Польщі отримав найменування Kosaques; а оскільки za означає поза, а porog cataract польською мовою, їх також називали «Kosaques on the Cataracts», Zaporogscy Kozacy, хоча, строго кажучи, цей термін застосовний лише до козаків, які фактично населяли острови Дніпра, відомих під назвою запорозьких козаків.
Ці останні утворили згодом свого роду аристократію серед козаків, і їх не слід плутати з козаками-землеробами: вони, однак, були ядром раси українського козацтва і врешті відокремилися від основної маси, щоб утворити окреме братство; зберігаючи до останнього моменту свого існування первісну відмітну ознаку свого походження. Згодом нам доведеться знову повернутися до цієї теми, пояснюючи слово запорозький козак.