Польські козаки

Синевой Богдан Хмельницький був сином польського пана Мазовії, який, щоб відновити свої зруйновані статки, заснував установу в Україні, поблизу Чегріна. Спочатку він досяг успіху, але згодом потрапив у полон і помер у полоні в Туреччині. Його син розділив долю батька. Перед тим, як потрапити в полон, старший Хмельницький знущався і спричинив до бичування в Україні молодого і високодуховного поляка Чаплінського, який, внаслідок цього, присягнувся йому в смертельній і непримиренній ненависті, але не мав достатньо часу, щоб помститися за образу. Богдан Хмельницький, після смерті свого батька, був викуплений щедрістю польського короля Владислава IV, прихильності якого він згодом виявився гідним ступенем своїх знань і великими здібностями, як військовими, так і політичними. Його призначили генеральним писарем запорозьких козаків, на посаду значної ваги, і він проживав у вотчині свого батька в Соботові, у власності, цінність і продуктивність якої він значно покращив завдяки культивуванню свіжих ділянок землі, що досі лежали спустошеними, та своєю промисловістю. У цей час Чаплінський, тоді підоцросту Чегрина, схвильований все ще живою жагою помсти, переслідував його з невпинною ворожнечею. Не задовольняючись тим, що зриває його плани територіального вдосконалення, і заперечуючи з ним переваги, які справедливо отримує від вищої системи управління*, він дійшов до того, що напав на нього в його власному домі, спалив його, кинув до в’язниці та образив його дружину. Хмельницький, вийшовши з тюрми**, виявив, що тим часом його дружина померла від горя. Не маючи змоги добитися справедливості від місцевих трибуналів, він звернувся до запорозьких козаків і підняв прапор повстання на чолі 50 000 чоловік. З цим, з'явившись на Україні, він був негайно проголошений старшиною всіх наддніпрянських козаків. Він атакував і взяв штурмом кілька міст поспіль, і на початку отримав велику перевагу над польськими генералами, які були змушені поступитися чисельній перевазі. Чи то через хитрість, чи з якихось інших непояснених мотивів, він звернувся до короля Владислава з листом, сформульованим у найскромніших і найпокорливіших виразах, приписуючи свої ворожі дії єдиному бажанню помститися за образу, якій він був підданий, і обіцяв скласти зброю та повернутися до своєї вірності, якщо стан козаків покращиться, а він сам буде помилуваний. Як Ладіслав IV. якраз тоді (1648) помер, цей лист залишився без відповіді; тим часом сили Хмельницького збільшувалися щодня, так що за дуже короткий час він опинився на чолі величезної групи прихильників. Іван Казимир, який тепер зійшов на польський престол, мав у цей період багато інших воєн і, крім того, був досить зайнятий і відволікався внутрішніми розбратами у своєму власному королівстві. Хмельницький, проголосивши звільнення селян, закликав до зброї донських козаків, збільшив своє військо сильним підкріпленням татарським військом і, взявши кілька місць штурмом, увінчав свої подвиги безладною розправою над усіма польськими шляхтичами та євреями. Він викупив Леопольда і, одружившись із вдовою свого колишнього переслідувача Чапського, виступив з 400 000 чоловік, щоб знищити залишки польських військ. Ця війна велася з обох боків із невблаганною жорстокістю та в дикому дусі боротьби за взаємне винищення, тим більше, що вона певною мірою була різновидом релігійної війни; схизматики російських провінцій, прихильні до справи Хмельницького. Справді, ніколи Польща не опинилась у становищі такої неминучої небезпеки. Її нападник уже був господарем третьої частини королівства; даючи публічні аудієнції іноземним послам із головних дворів Європи, і майже не зволив вислухати різноманітні пропозиції щодо дружньої угоди, які були подані йому. Він уже обмірковував проект раптового падіння другого Аттілли на Європу та завоювання для себе нової імперії, відмовившись від Польщі; коли його переможна кар’єра була враз зупинена героїчною мужністю й дивовижною енергією польського шляхтича Андрія Фірлея, каштеляна Беца, поблизу Збаража. Під командуванням цього вельможі було лише 9000 чоловік. Збараж — сесіє місто Нижнього Поділля, розташоване на з'єднанні двох доріг; його населення налічувало на той час лише кілька тисяч душ. Фірлей, передбачаючи, що незабаром його атакують, відремонтував старі укріплення, заклав належний запас припасів і боєприпасів, зміцнив свій табір окопом і вжив необхідних заходів, щоб захистити від раптового нападу невеликий ставок або природний резервуар поблизу, води в якому вистачало для потреб його маленької армії. Завдяки його розсудливості та хоробрості польський король перед наближенням шторму, що наближався, довірив важливий обов’язок зупинити просування Хмельницького та дочекатися з деякими іншими польськими військами першого приходу ворога: ніколи це завдання не було виконано так сумлінно або королівська довіра була висловлена ​​так розумно, як у цій нагоді.