РОЗДІЛ І.— К
Сторінка 3. (а). — Казачія Орда була племенем, відомим на Кавказі задовго до того, як слово «Козак» стало відомим у Європі. Деякі автори кажуть, що Шах Матей, татарський хан Волги, пов’язаний угодою з Іоанном Альбертом, королем Польщі, вести війну з ханом Криму, мав брата на ім’я Косак, якого він послав до ногайських татар за підкріпленням, і що той брат, маючи під своїм командуванням ціле плем'я татар, дав ім'я Косаків всьому народу Косаків, на території якого точилися конфлікти між двома татарськими вождями. Інші стверджують, що назва походить від польського слова Koza, що означає коза, щоб дати уявлення про прудкість козаків. Шерер у «Малоросійських літописах» стверджує, що вони походять від назви землі, яка називається Коса (коса). Поляки і росіяни під словом Косак розуміють легкоозброєного розбійника. Див. Кромер, стор. 452; Лесур, стор. 185, 186.
Сторінка 3. (6). Така версія Лесура, але він суперечить собі, явно поважаючи козаків України; і ми б радше схилялися до думки Кромера та інших польських істориків, які відносили існування козацтва до IX ст.
Сторінка 6. (c). — Див. Кромера, Шерера та інших істориків, які згадують, що ополчення Великого князівства Литовського, яке після приєднання України до Польщі повністю перейшло під панування польської корони, було одягнене за часів польського короля Казимира Ягеллона в англійське сіре вовняне сукно. Згадане вище ополчення складали не інші чоловіки, а козаки.
Сторінка 12. (d). — Про мешканців України див. Лесур, Боплан.
Сторінка 13. Польські королі були володарями певних земель, що належали короні, які вони були зобов’язані віддати польським шляхтичам, які відзначалися на війні, чи на раді, або які, в інших випадках, могли заслужити добро своєї країни. Ці землі мали різну вартість залежно від рангу та заслуг тих, кому вони були призначені. Давали їх не назавжди, а на все життя, іноді на два-три покоління, але дуже рідко в спадщину. Вдови дуже часто продовжували володіти цими маєтками до моменту своєї смерті, і ніхто, крім дворян, не міг отримати їх. По-польськи їх називали староствами. Титулом старости користувався їх володар, а його дружина — старостиною; сина старости звали Старощиком, а доньку старости — Старосцянкою, причому до титулу часто додавалась назва маєтку чи села. Староста користувався певним авторитетом у своїх маєтках, особливо в період міжцарів’я. Існувало два види старост: ті, хто користувався магістратурою у своїх маєтках, і ті, хто не користувався тим самим привілеєм; але слід зауважити, що коли польський шляхтич мав дев'ятьох синів, шестеро з яких були у війську, він отримав маєток від уряду і був старостою.
Сторінка 14. (e).— Див. Lesur sur les Kosaques; Опис України Боплана.