Окрім зв’язку родини Корвін-Ясінських з двома династіями стародавніх королів Угорщини, вона пов’язана з іншими королівськими сім’ями в такий спосіб: графиня Франциска Красінська вийшла заміж у Варшаві 4 листопада 1760 року за королівського принца Польщі, Карла, герцога Курляндського, сина Августа III. Король Польщі і Саксонії. Їхня єдина дочка, принцеса Мері, народжена в Дрездені, вийшла заміж після смерті своїх батьків. Принц Каріньян Савойський, нащадки якого тісно пов'язані з правлячими родинами Ломбардії та Сардинії.
Після завоювання Москви прославленим польським отаманом Зюлкевським, який переміг, скинув і взяв у полон царя Шуйського, у 1610 р. на престол Росії була обрана нова російська династія (іменована Романовими), внаслідок чого після смерті полоненого царя Шуйського в Польщі його родичі, побоюючись переслідувань вищезгаданих династії, покинули Росію, стали римо-католиками й утвердилися в Польщі.
Бабуся автора, у дівоцтві — княгиня Анна Шуйська, яка вийшла заміж першим. Граф Красіцький, а по-друге, Ян Ожешко, помер двадцять п'ять років тому у Варшаві, був одним із останніх жіночих нащадків цього роду. Вона дуже пишалася своїм знатним походженням і використовувала корону (мітру) у своїх гербах. Її мати була італійкою, пов'язаною з могутньою сардинською сім'єю Орегліо, а бабуся була уродженкою Англії. Таким чином, на півночі та на півдні Європи сім'я Корвіна Красінського була і досі залишається в далеких родинних стосунках із суверенними домами.
Хоча гілка автора зараз є найменш заможною з чотирьох вищеназваних гілок родини Красінських, спочатку вона була найбагатшою. Величезне багатство перейшло від предка автора до родини князя Любомирського, і якась княгиня Любомирська, не маючи дітей, мала намір заповідати частину свого багатства нащадкам гілки автора (звідки вона походила), але вона дуже раптово померла без заповіту, і таким чином їй не вдалося здійснити свій справедливий і похвальний намір, хоча це було доведено багатьма людьми. вона згадала про це в самий день своєї смерті. Авторові можна вибачити вираз його надії на те, що його високість князь Генріх Любомирський, який є не тільки почесною людиною, але й одним із найдосвідченіших джентльменів у Польщі, може поки що перемагати своїх родичів, що автор, який є старшим у родині, не взяв жодної частки у спадщині, яка була розділена після смерті трьох його дядьків між його молодшими братами та його сестрою (вже згаданий), не залишиться зовсім без почесних засобів існування в Англії (де він, ймовірно, проживатиме все життя) лише тому, що він воював за Польщу.