Сторінка 77. Список кошових отаманів польських українських козаків, призначених польськими королями або затверджених ними до відступництва Хмельницького: — 1, Пжецлав Ланцкоронський (пс. Fshetzlaf Landskorongski), званий також Пацецлав Лантський Бронський, перший головний отаман польських козаків, призначений у 1506 р. Сигізмундом. І.; 2 Остафій Дашкевич (позивний Дашкевич); 3, Rozynski (вимовляється Рожинський); 4, Wezyk Chelmicki (вимовляється Van jick Khelmitski); 5 Тверкоскі (вимовляється Тферкоскі); 6 Богданко Розинський (Рожинські); 7, Podhowa {Podkovd) означає по-польськи підкова; 8, Szah (Sshagk); 9, Скалозуп (Skalozoop); 10, Косемський (Kosamski); 11, Налевайко (JValavaiko); 12, Пьотр Конасевич Сагайдачний (Peter Konasavitch Saghaydatchny); 13, Ярас (Ярас); 14, Саавканоф-Перевежська (Savakanof-Paraviaska); 15, Павлюк (Pavlook; 16, Ostranitza {Ostranitza) \ 17, Полтора-Козуч (JPooltora-Kojoogh); 18, Buluk {Boolook); 19, Синероу Богдана Хмельницького (Синавої Богдана Хмельницького). Серед згаданих польських козацьких ватажків, або отаманів, найбільш уславленими були Остафій Дашкевич, Тверковський, Богданко Розинський, Шах, Налевайко, Сагайдачний, Хмельницький. Після перебігу Хмельницького до Росії в 1654 р. козацька верхівка в Росії носила й донині позначається під титулом гетьманів, титулом, запозиченим із Польщі, відповідаючим за значенням генеральші, і який існував у Польщі до поділу останньої країни.
Після відступу Хмельницького, оскільки між Росією та Польщею тривали безперервні війни щодо козаків, і оскільки запорозькі козаки утворювали окрему спільноту, хоча було більше кошових отаманів, призначених королями Польщі, проте, оскільки козаки України по черзі визнавали зверхність Польщі, Росії та Туреччини, надзвичайно важко простежити регулярну спадкоємність своїх отаманів.
Сторінка Отже. {h). — Придушений.
Сторінка 82. (c). — Полковник Лаговський, який частину свого життя провів на Україні і був живим словником руських земель, разом із багатьма іншими особами згадував, що запорозькі козаки, ведучи кілька років дикого життя на островах Дніпра, іноді набували, якщо були молоді, таємні любовні чари для дам, які, коли вони колись дізналися, посилювали їхню прихильність до свого роду божевілля для тих, хто ними володів. Натякав полковник, який потрудився описати цей чар, каже, що він часто передавався від батька до сина; що користування водами Дніпра біля катарактів і ріки Бог, особливо в часи, коли в степу цвіте якась червона квітка, — квітка, аромат якої, як відомо, оживляє людський організм, — справляло часом таку чарівність. Як би там не було, я кілька разів чув про цю чарівність, і відомий на Волині та в Україні пан на прізвище Іваницький (позивний Іваницький), мабуть, ще живий, безсумнівно володів такою чарівністю.