Примітки

Російський аристократ за походженням, але завдячуючи своїм піднесенням головним чином власним зусиллям і деяким сприятливим подіям, що супроводжували його кампанії. Його військові можливості в останній польській війні були значно перебільшені. Коли він прийняв командування російською армією в Польщі в 1831 році, поляки покинули і зневірилися; їхня незламна доблесть поступово й систематично похитнулась нерішучістю, слабкістю та неспроможністю їхніх лідерів; і багатьма зрадницькими махінаціями, які можна було б запобігти та придушити, якби було вжито більш енергійних заходів, було б встановлено справжній уряд і було б розстріляно деяких генералів. Ракова хвороба анархії та корупції поширилася в усіх напрямках. За таких сприятливих обставин будь-який генерал, який мав помірну частку здібностей і терпіння та мав у своєму розпорядженні такі значні засоби, як мав Пашкевич, міг би досягти такого ж успіху. Але що стосується його колишніх походів у Персію та Туреччину, то жоден любитель чесної гри, який ретельно вивчає їх, не може відмовити йому у військових талантах; і його правління в Польщі, за важких і тяжких обставин, вказує на мудрий розум: і хоча Пашкевич не є людиною суварівської жорстокості, і, як кажуть, його не люблять поляки, наступна обставина переконає читача, наскільки жахливими є засоби, які він іноді використовує для придушення зловживань і безладів: З деякого часу один польський пан з дружиною і дочкою виїхав з Варшави в кареті вчотирьох; і, всупереч порадам своїх друзів, повертався вночі до свого дому за містом. Не встиг він пройти кілька англійських миль від Варшави, як його зупинив черкеський кавалерійський патруль. Його пограбували, його слуг побили, його дружину та доньку знущали, а один із розбійників відрізав своїй дамі палець, на якому був великий діамант. Оскільки в Польщі заборонено вживати будь-якої зброї, пан у боротьбі відбив кількох нападників кулаком, а одному з росіян так вдарив люлькою по задній частині голови, що це оглушило хулігана, який безглуздий упав на землю; і невдовзі інший візок звільнив польську родину від подальших знущань. Оскільки злочин стався майже в межах видимості Варшави, панове, обурені таким пограбуванням на громадській дорозі, негайно повернулися туди; і, висадившись безпосередньо в резиденції Пашкевича, вимагав розмови з останнім; Принц незабаром вийшов і відчув бажання дізнатися, чого він хоче. Не встиг з’явитися російський фельдмаршал, як польська дама, схвильована втратою пальця та сумнозвісним поводженням, якому вони піддалися, у своєму першому спалаху обурення розпочала настільки майстерний напад на останнього (і з її різким красномовством, яке перемежовувалося з риданням і криком), що завойовник Польщі, не готовий парирувати її докори і наполегливі аргументи, не міг спочатку сказати ні слова на виправдання; але через деякий час відповів: *' Пані, запам'ятайте, з ким ви розмовляєте; якщо ви звернетеся до мене так прилюдно, я буду змушена вас покарати; але увійдіть до мого дому з вашим чоловіком, і я даю вам слово честі, як солдат, що вам не буде заподіяно ніякої шкоди; і там ви можете сказати мені, що вважаєте за потрібне» Тоді вона увійшла до його дому, де її терпляче вислухали; — і коли польська дама розпускає язик, це не жарт. Пашкевич, мабуть, чув таке verba veritatis, якого вже ніколи не почує. У всякому разі, він пообіцяв їй вжити всіх необхідних заходів для покарання винних. Він покликав свого ад'ютанта і дав йому беззаперечний наказ, щоб усі черкеси, які були залучені до патрулювання минулої ночі, наступного ранку, без жодного винятку, (хворого чи мертвого) з'явилися на Саксонській площі; і, попрощавшись із пораненими жінками, він попросив польського джентльмена прийти до нього в належний час. Наступного дня він особисто оглянув усіх черкесів, зробив найдрібніші розвідки, але виявити винних не зміг; і запитав джентльмена, натякаючи на нього, чи впізнав він когось із цих солдатів, які пограбували його минулої ночі; останній відповів, що це була темна і беззоряна ніч, і його сумління не дозволило б йому несправедливо звинуватити якусь конкретну людину; що він думав, однак, що вони належали до фельдмаршальської гвардії; і що той, хто отримав від нього удар по голові, повинен мати клеймо. Фельдмаршал негайно наказав, щоб усі черкесські загони підійшли один за одним, зняли шапки і показали йому свої голови. В одного солдата на голові була свіжа і закривавлена ​​мітка; і після ретельного огляду незабаром виявилося, що це, мабуть, походить від удару. Пашкевич дав йому на вухо коробку, звинуватив у грабежі й беззастережно наказав назвати спільників: назвав сімох осіб, серед них офіцера; усіх їх негайно заарештували, віддали під суд і засудили. Пашкевич наказав негайно викликати трьох лікарів і за дві години побудувати сім кофлоб, якщо їх не знайдуть у гротаря готовими. Коли все було готове, сімох згаданих чоловіків, у тому числі офіцерів, роздягли, прив’язали до трун і без жодних церемоній забили до смерті в присутності польського пана. Коли лікарі констатували їхню смерть, їх усіх поховали неподалік від того місця, де вони вчинили злочин. З того часу це місце називають «могилою семи розбійників» (rob sied miu rozboynikow). Цей страшний приклад вселяв жах у серця воїнів; та припинив подальше вчинення грабежу. Солдати, про яких йдеться, безумовно, заслуговували зразкового покарання, але спосіб його застосування не відповідав звичаям цивілізованої Європи. Я згадую цей анекдот, подробиці якого я наводжу як очевидець обставин, оскільки він несе особливу печать російського правління. Фельдмаршал Пашкевич, князь Варшавський, здається, перевершує у військових можливостях князя Воронцова, але останнього, кажуть, більше люблять при російському дворі. У 1828 році я помітив у Варшаві у своїх товаришів-офіцерів польської гвардії військові таланти першого.