У той час, коли польський ятаган загрожував владі руських князів, владі ще не міцно встановленій, з’явилися в степах України деякі племена половців (половців), що походять, як угорці й турки, з роду гунів. У 1060 році ці половці заволоділи містом Переслав у Малій Болгарії; і, користуючись незгодами руських князів, утвердилися на Україні. Лиха, які важким тягарем обрушилися на ці території, змінювалися іншими, ще жахливішими; коли татарські орди, спочатку очолювані Генкісканом, а згодом іншими вождями, розпочали боротьбу, яка тривала п’ять століть, між варварством і цивілізацією, між Європою та Азією — ту жахливу боротьбу, під час якої Польща одна вберегла інші держави від знищення, інакше неминучого, і яка пізніше стала головною причиною її загибелі.
Руська влада, ослаблена польською і татарською зброєю, все ще вважала себе достатньо сильною, щоб напасти на литовські володіння. Великий князь литовський Гєдимін, уже прославлений своїми перемогами над тевтонцями, став на чолі війська, пройшов Волинь, 34 ОПИС наздогнав дванадцять кузьких князів біля річки П'єрни, дав їм бій, розбив їх, став господарем над усією Україною, заволодів Києвом у 1320 р., встановив на завойованих землях генерал-губернаторство і повернувся до Литви. Його син, великий князь Ольгерд, успадкувавши високі якості свого батька, напав на татар на Поділлі (що ще стогнало під ярмом), під Синими Водами, розгромив їх ущент і об’єднав у 1331 році обидві провінції до Литви, яка раніше простягалася від Балтики до Чорного моря.