Після воєн скіфів кіммерійці та хосари, які вважаються першими предками українських козаків, торгували з греками Візантії; промисловість і діяльність останніх спонукали їх заснувати грецькі колонії та побудувати кілька міст у цих провінціях; серед інших, Ольвія та Нікосія, назви яких свідчать про їхнє еллінське походження. У наступний період ця країна стала свідком кровових воєн між Мітрідатом і римлянами. Готи, у свою чергу, близько 214 року, а гуни близько 376 року поширили свої набіги на береги Дніпра. У Х столітті на ці благодатні території хлинули московити (росіяни), мешканці берегів Ладоги, вигнані з півночі на південь, під керівництвом Рюрика, який заснував свою резиденцію в заможному місті Києві.
ОПИС Сподвижники Евріка, Оскольд і Дір, були зведені в київські намісники; але Олег, опікун Ігоря, сина Рюрика, убив вищезгаданих намісників і підпорядкувавши в'ятичан і радимчан, сіверян і древельян, народи слов'янського походження, заснував державу руську, яка за Ігоря стала більш грізною, а за Володимира Великого досягла великої зрілості.
Оскільки останній розділив свої завойовані території між своїми дванадцятьма синами, їхні розбрати дали Болеславу Великому, королю Польщі, можливість помститися тим племенам чи народам, які були захоплені росіянами; і цією можливістю він скористався з більшою готовністю, оскільки вони були союзниками Польщі. Святопелк, руський князь, пасинок короля Болеслава, вигнаний з Києва племінником Ярославом, шукав притулку в Польщі. Ярослав, не задовольняючись позбавленням його володінь, напав на Польщу. Болеслав виступив проти нього; і, двічі розгромивши його, і відновивши Святопелка в його давніх володіннях, зробив свій тріумфальний вступ до міста Києва в 1018 році.* Він повернувся до своїх держав з величезною здобиччю. Через деякий час після цього Болеслав Сміливий, правнук Болеслава Великого, піддавшись нападу руських князів, розбив їх, упокорив Україну і взяв місто Київ; але, потураючи найганебнішому експоступів, він втратив плоди своїх перемог і, вчинивши великі жорстокості, серед яких убивство єпископа Щепаноського, був скинутий з престолу та відлучений від церкви, і помер жалюгідною смертю на чужині.