Як тільки оренбурзький губернатор був повідомлений про успіх повстання, він у великій поспіху відправив велику частину військ під командуванням полковника Булофа для боротьби з повстанцями. Булоф розраховував на підкріплення корпусом генерала Чернишефа, надісланим із Симбірська, але їхні пересування були погано керовані. Пугачов, володіючи від природи військовими здібностями, вдосконаленими досвідом ведення війни, запобіг їх з'єднанню і, виступивши проти Булофа, розрізав його на частини. Потім він, не втрачаючи жодної миті, напав на Чернишефа, який, оточений і захоплений брехливими чутками в скрутне становище, здався і загинув. Пугачов у цих двох переможних битвах наказав віддати на меч усіх, хто відмовився вступити в його ряди. Добре розуміючи, що для доброго полководця головне не тільки здобути перемогу, але й правильно скористатися нею, він направив свої кроки на Оренбург.
Це місто, розташоване на березі річки Лаік, на межі похмурої пустелі, відоме кількома чудовими будівлями та широкою торгівлею з найвіддаленішими частинами Азії; на великій відстані від центру Російської імперії; укріплений також мистецтвом і природою, був чудовим місцем захисту і добре відповідав його цілям. Він розраховував також знайти там гроші і якихось партизанів. Він би взяв його штурмом, хитрощами чи підкупом, якби гарнізон Красноярка не перерізав собі шлях повстанському війську. Невдовзі до лав самозванця приєдналися баскири та киргизи, залишок тих лютих і варварських орд, які йшли за зіркою Бату-хана і номінально підпорядковувалися Росії, стомлені російським ярмом і прагнучи грабунку та грабування. Ногайські татари, що населяли колись пустелі Боодзяк, неподалік від давньої країни запорозьких козаків, і яких Росія переселила на береги Волги, не втрачаючи часу, пішли за військом того, хто запропонував їм можливість повернутися на батьківщину і помститися росіянам. Цьому прикладу швидко наслідували жителі всіх головних колоній у тих непривітних краях, а особливо вигнанці, засуджені працювати на копальнях у надрах Уральських гір. Багато поляків, які воювали в рядах Барських конфедератів і були захоплені росіянами в полон, вислані в ці нетрі, позбавлені своєї країни, вирвані зі своїх домівок і сімей через насильство і несправедливість імператриці Катерини, оживлені жагою помсти проти Росії, стікалися з усіх кінців Сибіру, щоб служити в лавах повстанці.