Повстання Пугачова

Пугачов вчинив також велику необережність, яка, викликавши скандал у своєму війську, була набагато небезпечніша, ніж програш у битві, одружившись прилюдно з простою жінкою з лайцкой, хоч насправді він був одружений на Софії, доньці козака, і мав трьох законних дітей. У розпал пишноти та радості з цього приводу, під час якого він щедро розтринькував свої прихильності та розтринькував величезні суми, йому було повідомлено, що регулярна армія з 45 000 російських ветеранів, добре забезпечена, насправді йде проти нього під командуванням генерала князя Бібікова та з грізною артилерією. Не було також жодного сумніву, що імператриця Катерина оприлюднила маніфест проти нього у головних містах імперії. Довгий час це грізне повстання вважалося в Петербурзі звичайним повстанням банди розбійників, настільки поширених серед мандрівних племен знесилених козаків і татар у тих краях; і Пугачов як їхній зухвалий начальник. Політика Катерини була зацікавлена ​​в тому, щоб вважати його зусилля такими, що не заслуговують на мить будь-якої серйозної тривоги щодо стабільності її трону, саме в той час, коли всі великі військові таланти Романцова навряд чи могли вести криваву війну проти турків, які билися з беззаперечною хоробрістю та виявили в ній більше, ніж звичайний дух. Деякі вороги також давнього і могутнього роду Орлових не раз наважувалися натякнути, що Григорій Орлов таємно підбурював повстання і фактично прихистив у своєму будинку Пугачова. Ходили також чутки, що барон де Тотт, досвідчений французький офіцер на турецькій службі, який неодноразово перемагав росіян і демонстрував свою розумну політику, захищаючи при султанському дворі погляди польських конфедератів з Бару (єдиною метою яких була боротьба зі спільним ворогом), мав певні зв’язки з Пугачовим і керував його військовими рухами. Катерина, яка, здається, зневажала ці чутки, відверто сміялася з них; і дав Пугачову титул маркіза, на глузування. Однак невдовзі її мудрий розум не забув усвідомити всю небезпеку, якій вона, безсумнівно, наражалася; і протягом тривалого часу всю свою енергію та діяльність спрямовувала на те, щоб цього уникнути. Її чоловічий розум забув слабкість жіночого тіла і був повністю поглинений цією невідкладною і важливою справою. Не задовольняючись посилкою потужної армії під командуванням генерала Бібікова для розгрому повстанців, вона у своєму маніфесті побічно натякала на добре відому смерть її вбитого чоловіка та на зухвале нав’язування Пугачова прийняти ім’я Петра III. Вона також ввела в обіг деякі укази або розпорядження для своїх підданих. В одному з них вона попереджала своїх людей не підкорятися жодному наказу, який не був підписаний нею власноруч, або який не виходив з її приватної канцелярії в Петербурзі; іншою вона запрошувала всіх одурених донських козаків і лайків, які були в повстанському війську, швидше повернутися до своїх домівок; супроводжуючи цю пораду великодушною обіцянкою забуття минулого: на третину, набагато небезпечнішу для особистої безпеки Пугачова, і в повній відповідності з хижими нахилами козаків, вона обіцяла винагороду в сто тисяч рублів сріблом тому, хто видасть його, живого чи мертвого, російській владі; з безкоштовним прощенням, якщо особа, яка його видала, була в повстанській армії. Однак Пугачов, який не вмів ні читати, ні писати, маючи при дворі деяких здібних людей, не залишався бездіяльним зі свого боку; і відповідав іншими прокламаціями та маніфестами, які він завжди видавав від імені суверена, ім’я якого він беззаперечно узурпував; він наказав також відлити невеликі бюсти самого себе; і випустив золоті, срібні та мідні монети з його зображенням і написом «Петро III, государю всіх російських». Дотримуючись також поради польського майора Суходольського, свого штабного керівника, який приєднався до нього з лав конфедератів, він широко розповсюдив по всіх частинах Росії добре сформульований і урочистий наказ, надрукований кількома діалектами великими літерами, яким він скасовував панщину, беззастережно звільняв усіх селян від влади гнобителів і робив їх власниками. ґрунту, на якому вони працювали; давши відповідні вказівки всім губернаторам Російської імперії, для неухильного виконання цього наказу, під страхом смертної кари. Цей захід повністю дезорганізував би Російську імперію; назавжди подолав би вплив знаті; якби їх суворо виконували та вчасно примушували, вони могли б спричинити велику соціальну революцію; і не мав авантюрного, сміливого козацького ватажка, який похитнув довіру своїх загонів усіма видами розпусти та презирством до будь-якого виду релігійного віросповідання. Після свого прибуття до Казані генерал Бібікоф побачив, що всі громадяни та знать бажають взяти зброю проти людини, яка явно намагалася їх повністю знищити; і вони відразу сформували кілька полків. Імператриця Катерина, поінформована про їхню поведінку та наполеглива необхідністю самозбереження, публічно запевнила їх у своїй вдячності та наказала вписати її імператорське ім’я золотими літерами серед Дж вельможі й громадяни міста Казані — жалюгідний балаган, що тішить лише марнославство.