Рожицький

Кілька форсованих походів привели його до Мендзижеца (Мяндзірця), містечка на Волині, яке нині належить княгині М. Радзивілл (за походженням графині Александрині Стецькій, «Стецька»), пані, чий інтелект, неперевершений розум і шляхетні почуття поєднувалися з її численними здібностями, елегантними манерами та різноманітними іншими перевагами, як природними, так і набутими. зробити свого власника гідним прикрасити трон. З початку війни 1831 року її чоловік мав номінальне командування всією польською армією; посада, на якій він поводився в усіх відношеннях як людина честі. Після падіння Варшави потрапив у російський полон і відправлений на заслання до Сибіру; звідки, через кілька років, стараннями дружини та заступництвом прусського двору йому було дозволено повернутися до Варшави. Мендзижець, про який йдеться, не слід плутати з іншим містом з такою ж назвою, розташованим приблизно за п’ятдесят вісім миль (англ.) на схід від Варшави, що належить князю К. Чарторийському; і, поблизу якого відбулася битва 29 серпня 1831 р., в якій росіяни, незважаючи на те, що кількісно переважали польські сили, були повністю розбиті; і в якій битві був присутній автор. Саме в цьому бою один польський полк, 5-й лінійний, на чолі з полковником Е-ихловським, винищив багнетом цілих три російські полки на цвинтарі. Повернутися, однак, до Рожицького. Оскільки звістка про дивовижну перемогу, яку він щойно здобув, уже була перед ним, його прибуття вітали дзвоном усіх церковних дзвонів; усе населення вибігло з міста, щоб прийняти його. Грошей, харчів і коней він мав удосталь; тоді як рій молодих школярів вибіг на вулицю, цілуючи ноги офіцерам і солдатам і заклинаючи їх вести їх далі воювати проти росіян. Даремно їх докоряли і казали згадати, що вони поки що діти; що настане час, коли вони зможуть довести, що справді служать своїй країні; тоді як, наполягаючи на тому, щоб слідувати за повстанськими загонами, вони лише ризикували б бути жорстоко переслідуваними росіянами за те, що таким чином відкрито виявляли свої почуття; що їм було набагато краще, тому повертаються до своїх відповідних шкіл. Хлопці не прислухалися до всіх міркувань, які могли бути висунуті проти них; вони плакали, гомоніли й цілковито йшли за загоном Рожицького; і, справді, краще було б для них, як показало продовження, якби їм було дозволено йти по-своєму і йти за полком. Щоб хоч якось їх заспокоїти, їм дозволили доглядати за пораненими; і Рожицький, підсиливши свій невеликий загін кількома добрими вершниками та зібравши всю можливу інформацію про місцезнаходження та пересування ворога, залишив Мендзижець і пішов уперед на кілька миль. Проте невдовзі після цього він отримав справжнє попередження від своїх вірних розвідників, що кілька російських колон за підтримки артилерії вже чекають на його дорозі, щоб перехопити його просування. Він також отримав розвідку про те, що деякі загони російської кавалерії йдуть за ним у тилу; і що деякі з них увійшли в Мендзижець відразу після того, як він залишив це місто. Уважно вислухавши всі ці звіти, добре обміркувавши, уважно вивчивши й зваживши їх, він змінив свій план наступу й повернувся узбіччям до міста. Тут, увійшовши знову, він почув крики лементу та безнадійного горя: росіяни щойно винищили всіх школярів, яких вони могли зустріти на вулицях; а тіла молодих жертв лежали розкидані в усіх напрямках, залиті кров'ю. Загорівшись обуренням, побачивши цю безсердечну бійню, він зненацька напав на російські війська, які були в місті, порізав їх на шматки та винищив майже кожного росіянина, якого міг знайти в Мендзижеці: потім, скориставшись темрявою ночі, і під проводом вірних провідників; безпечно пройшов численні колони ворога; бо як він наказав, щоб його люди говорили російською мовою. а оскільки його загін був у козацькому вбранні та озброєний за козацьким звичаєм, його легко було прийняти за регулярний корпус російсько-козацького війська. Форсованими маршами він дійшов до села Новосілки, у повній впевненості, що тепер він подолав головну проблему, але саме тут на нього чекали найбільші з усіх труднощів і неминуча небезпека: бо ворог, випадково з’ясувавши справжній об’єкт і напрямок свого маршу, всі російські колони зосередили свої рухи на цьому місці, в щоб вийти з ним і фактично запобігти його подальшому просуванню.