Запорозькі козаки представили а. дивна суміш чеснот і вад, яку важко описати. Безжальні й жорстокі руйнівники у своїх хижацьких набігах за кордон, проте вдома вони були справедливими, гостинними й людяними. Вони володіли всім спільним; двері їхніх хатин ніколи не замикалися, і будь-який чужинець, без різниці, за винятком єврея, мав повну свободу вдень увійти до них непоміченим і вільно пригощати себе будь-чим, що йому потрібно, за винятком грошей. Втрачені гроші та інші цінності знахідець відкрито виставляв у громадських місцях для того, щоб їх повернули належним власникам. Злодія, коли його затримали і його провину було чітко встановлено, прив’язували до стовпа, встановленого в центрі сітчі; біля нього ставили пляшку коньяку і палицю, і кожен перехожий мав право скуштувати коньяку і побити винного.
Серед цих лютих бандитів, які нікого не щадили на війні, був заживо похований убивця одного зі своїх соратників, витягнутий на тілі своєї жертви. Не менш жахливе покарання було передбачено за цей безіменний злочин, для вчинення якого, як можна було б припустити, закон уже помітив, що введення в дію суворого виключення жінок із січі природно створило б фатальну спонуку.
Запорозькому козаку ніколи не дозволялося залишатися бездіяльним протягом трьох днів: якщо зараз не було воєнних справ, він повинен був зайнятися погонею на ведмедя чи вовка або рибальством, яке велося в усі пори року.
Ця ізольована спільнота розбійників і мандрівних корсарів могла б залишитися непоміченою у великому потоці людських подій у забуття, якби не факт, що їм було довірено обов’язок пильнувати та охороняти великий кордон Польщі; і чи не те, що їхні морські експедиції становили для навколишніх держав дуже значну небезпеку/ Коли козацтво під проводом Хмельницького відокремилося від Польщі, запорозькі козаки не наслідували їхнього прикладу, а склалися в окрему громаду, номінально справді окрему та незалежну від інших; але, насправді, ніколи належним чином не мали права на ранг незалежної держави: оскільки вони жили під номінальним захистом Польщі, Росії чи Туреччини та постійно змінювали господарів, вони фактично жили лише за рахунок плодів своїх нападів на своїх сусідів, які, отже, і справедливо дивилися на них не інакше, як як на піратів, беззаконних авантюристів і звичайних людей. грабіжники.
Запорозьке козацтво було в постійному листуванні з усіма іншими козацькими родами, навіть із найвіддаленішими; формуючи ядро або центральну точку кожної грабіжницької експедиції, і здійснюючи над усіма іншими племенами помітний вплив і верховенство.