Натовп, до цього часу повністю п'яний, потім приступив до вибору конкретного курена, з якого мав бути обраний новий кошовий; якого, призначив і належним чином вибрав, найсильніший з п'яниць і голосунів чекав у його власному будинку, якщо він був відсутній на зборах, щоб оголосити йому про своє підвищення. Якщо він тричі рішуче відмовлявся прийняти проголошену гідність, у давні часи його тут же вбивали. Пізніше вони просто знущалися над ним і калічили його. Коли після двох формальних відмов, як того вимагав етикет, він прийняв призначення, то звуком литавки оголосили про його вступ на отаманський сан; а найстаріший із запорозьких козаків, набираючи трохи землі, змоченої водою чи талим снігом, обклеював нею обличчя новообраної старшини під вигуки та радісні вигуки його товаришів. Ця груба і варварська церемонія мала натяк на його небезпечну і часто короткочасну гідність, бачачи, що якби він не був убитий у поході проти ворога, запорозькі козаки зазвичай самі його вбивали, якщо він зазнав невдачі у війні. Тут можна зауважити, що протягом сімнадцяти років, минулих Бопланом в Україні, не було жодного старшини чи отамана запорозьких козаків, який би передчасно помер.
Крім церемонії обмазування обличчя нового отамана грязюкою, вони встромили йому в очіпок журавлине перо, вклали в його руки командну палицю: далі змусили його проковтнути ковток дьогтю, давши, однак, склянку води, щоб помити рот; а потім вони втішили його склянкою чудового гідромелю (медовухи), яку він мав випити за один раз.
Було також, час від часу, повторне зібрання, яке відбувалося на Великдень, з метою оновлення кошового та інших головних старшин під ним. Але для цього скликання була потрібна згода щонайменше тринадцяти куренів. Час від часу також траплялося, що виникали партійні розбіжності та сварки або через повагу до куренів, або через відносні характери та здібності різних вождів. Тоді сварки розгорілися, і суперечки розпалилися; прийнявши характер внутрішньої війни, у якій переможець встановлював закон, спустошував курени переможених і поширював хаос і кровопролиття. Але такого роду спалахи кишок не були звичайним станом запорозької козацької конфедерації: такі сварки не були дуже частим явищем і зазвичай були короткочасними».
Кошовий, всемогутній під час війни, не мав великого авторитету під час миру в сітчі, де нічого не можна було зробити без Старшини, або Старшинської Ради. Треба також зауважити, що ані кошовий, ані головні старшини під ним не отримували жодної платні; але, з іншого боку, користувалися певними винагородами, які змінювалися залежно від обставин і успіху військових вторгнень.