Для вступу до складу запорозької козацької громади при її першому заснуванні кандидат мав пройти на своєму човні тринадцять катарактів Дніпра; і це теж проти течії; подвиг, який цілком міг би здатися нездійсненним навіть самому Гераклу, не був фактом, підтвердженим і засвідченим безліччю очевидців і кількома попередніми істориками, серед інших Бопланом, Старовольським, Шерером та багатьма іншими. Крім того, він повинен був убити десятьох ворогів; здійснили вдалу екскурсію по Чорному морю; сповідувати грецьку віру і бути неодруженим: до всіх цих якостей він мав поєднати незначні рекомендації вміння влучити в ціль на значній відстані кулькою зі свого карабіна; фіксувати стрілою птаха на крилі; і кілька разів поспіль переплисти Дніпро. Однак у пізніший період запорозьким козаком міг бути будь-який міцний і відчайдушний розбійник. По суті, вільні, користуючись найвищою пошаною та великими привілеями серед загальної маси козаків, над якими вони вважали себе, як і справді, мали помітну перевагу, запорозькі козаки, мабуть, суверенно зневажали всіх, хто обробляв землю чи пристрашувався до торгівлі.
Країна, яку раніше займали запорозькі козаки як своє своєрідне місце проживання, простягалася по обох берегах Дніпра (включно з островами, утвореними цією рікою), над широкими болотами та страшними пустелями, майже недоступними скелями та урвищами, і вічно битими бурхливими водами катарактів, чий безперервний рев міг чути багато хто. милі навколо: житло, суворе, похмуре, дике, романтичне та самотнє; добре пристосована до своїх диких орендарів і здатна загартувати людей навіть із найм’якшими звичками. Їхні штаби час від часу змінювалися, але завжди, щоб бути в безпеці від нападу османських галер або іноземної кавалерії. За словами Шерера, вони мали три основні заклади на острівцях; а саме, у Хортчиці, Седнефі та Каніофі: ці опорні пункти були оточені частоколом, кільцем колісниць, зв’язаних разом залізними ланцюгами, і глибоким ровом або ровом: іноді їх захищала артилерія та різновид амбразур для стрільби чи гармат. Ці військові установи, щедро забезпечені зброєю, провіантом, запасами та боєприпасами, називалися sicz від польського або російського слова siec od siec — ділити, різати.
Важко було б точно оцінити чисельність запорозьких козаків, оскільки вони змінювалися залежно від обставин: за часів свого процвітання вони, за словами Старовольського, могли нараховувати сорок тисяч чоловік, здатних завжди носити зброю: зграя бандитів більш ніж достатня, щоб страшно порушити спокій своїх сусідів.