Повстання Стеньки Разіна

Подоба царя, штучної церкви, греко-російських священиків у їхніх чорних сукнях з довгими бородами, допитлива сповідь у слухах, стелаж, шибениця, знаряддя тортур і кати мимоволі наводять на пам’ять темні віки московської тиранії, яка, почасти підкорена духом нашої більш щасливої доби і висхідна зірка західної свободи ще не повністю переможена. Стенько Разін, переслідуваний, гнаний і полюваний без спокою по Волзі, по Степу, по найдикіших стежках, марно намагаючись відкликати і згуртувати втікачів, які були не менше налякані ганебною смертю своїх товаришів, ніж небезпекою тієї безжальної боротьби; бачачи, що вони частково схильні видати Його; наважившись не в'їхати в Астрахань; прибув на Дон, просячи гостинності гетьмана Яколова та натякаючи на можливість планування нових походів. Але останній, таємно ображений на нього, обурений його жорстокістю і, бажаючи якомога скористатись з цієї нагоди для залицяння на царську користь, зрадив його, закув у кайдани і видав росіянам разом із братом його Фролком. Останній, добре знаючи страшні муки, призначені для них обох, дорікав йому всіма його нещастями, проливав рясними слізьми і впадав у відчай. Стенько, дух якого ще не був упокорений, утішав його, як міг, і казав, що все населення Москви ще може визволити його і вітати його як свого благодійника. Цар, дізнавшись про їхню розмову і бажаючи показати його публічним прикладом, наказав увійти в місто з удаваним тріумфом. Відповідно, назустріч Стенку Е-азину за милю від міста було відправлено просторий віз, запряжений трьома мулами. Тут з нього зняли гарний шовковий одяг, одягли в лахміття і прикували за шию, обидві руки й ноги до задньої частини воза, в якому була шибениця, не маючи можливості поворухнутися, і супроводжували двоє катів із своїми довгими сокирами. Таким чином, з братом, який, прикутий за шию, йшов пішки, віз опівдні в'їхав у столичне місто. Він був прилюдно страчений в цитаделі Москви 6 червня 1671 року, будучи четвертованим. До останньої миті він не втрачав твердості, але, втішаючи брата, знущався з катів; викликаючи привида свого брата, за чию смерть він, як він сказав, помстився і до якого, здається, був дуже ніжно прив’язаний. Коли йому відрізали одну ногу та одну руку, він свистів і помер, не виявляючи жодних ознак болю. Коли його брата Фролька збиралися стратити, він виявив велике розкаяння і попросив побачитися з царем, щоб відкрити йому лише одну дуже важливу таємницю. Його страту відклали, і він дізнався царя про заховані скарби, поховані його покійним братом у певному місці. Оскільки інформацію було визнано правдивою, його відстрочили.