Польські козаки

¥ Донські козаки здавна населяли обидва береги цієї ріки. Вони найбільш численні: як військові допоміжні засоби, вони чудово підходять для пошуку їжі, для того, щоб здивувати ворога, перекрити йому комунікації та переслідувати його в разі поразки. Вони чудові піонери; також їхні послуги не менш корисні в грабунку країни чи в охороні її кордонів. Вони видають незвичайні крики, коли переслідують ворога, що відступає: їхні коні, маленькі за формою, але надзвичайно сильні та стійкі до будь-якої втоми, усувають усі труднощі на землі, легко перевозять своїх вершників і, як і їхні господарі, задовольняються наймізернішою їжею: справді, немає жодного сумніву, але козаки, про яких йдеться, служили Росії, яка відтоді як 1549 року взяла їх під свій захист, однак не було жодного офіційного акту, договору чи застереження, які б підтверджували їхнє підпорядкування цій владі. Але, скоріше кажучи, ці удавані герої, насправді, абсолютно нікчемні, як звичайні солдати: одного лише пострілу мушкета чи пістолета достатньо, щоб розігнати їх: вони ніколи не наважуються атакувати в строю й не можуть витримати атаку, спрямовану проти них; щоб одним полком регулярної кавалерії можна було завжди вдало атакувати десять полків козаків. На додаток до кривої шаблі, дуже довгого списа без вимпелу та пістолетів, деякі з них озброєні довгим карабіном, який несеться на неймовірну відстань, і куля якого надзвичайно мала: це, мабуть, їхня найнебезпечніша зброя, у використанні якої вони дуже досвідчені, здебільшого користуючись нею дуже добре. Іноді вони вдають раптовий відступ; і коли вони бачать, що їхніх переслідувачів порівняно мало, вони швидко стикаються й стають нападниками; це, однак, може статися лише з недосвідченою групою військ, повністю відокремленою, яка не знайома з хитрим способом ведення війни своїх супротивників. Особливо донські козаки завжди дуже боялися польських уланів; кілька ескадрильй, з яких під час воєн Наполеона звернули у втечу багато своїх полків. Козацькі війська рідко формуються в ескадрони; вони навіть відчувають сильну огиду до будь-якого порядку та дисципліни; вони ніколи не вирішують дії; але розділити в їхній атаці, нападаючи байдуже на фургон, фланги та тил армії на її марші; ширяючи навколо них, як пароподібна хмара, яка від однієї миті до іншої по черзі збільшується, зникає або повністю розсіюється, щоб знову набути форму та оживити з підвищеною щільністю. Але вони рідко роблять прямий штурм разом зі своєю кавалерією; але продовжуйте постійно робити піруети та підстрибувати, крутитися та вести перестрілки в усіх можливих напрямках із дивовижною швидкістю та активністю. З моменту виходу на поле для походу вони не дотримуються ні регулярних інтервалів відпочинку, ні визначеного часу для трапези; вони знищують несприятливу погоду; і рідко щось вислизає від пильності їхнього пронизливого зору чи добре навченої пильності їхнього гострого слуху: грабіж — це їхня особливість, і вони небезпечні лише для летючого ворога. Зійшовши з коня, вони втрачають всю свою попередню активність і мужність, стають абсолютно марними і їх можна легко перемогти.