Коли у 1320 році великий князь литовський Гведмум, розгромивши дванадцять руських князів на берегах П’єрни, завоював Київ з його залежністю, мандрівні племена, розпорошені степами України, визнали його прихильність. Після перемог Ольгерда, Вітольда та Ладислава Ягеллона над татарами та росіянами великі загони скіфського ополчення, відомі згодом як козаки, або косаки, служили під керівництвом цих завойовників; а після унії Великого князівства Литовського з Польщею в 1386 році вони продовжували перебувати під владою великих князів литовських, утворюючи, мабуть, проміжне плем'я або касту, вищу за селянство і нижчу за дворян. Пізніше, коли Україна була приєднана до польської корони, вони перейшли під захист польських королів. Казимир Ягеллон мав на своїй службі загін цих військ, що утворювало своєрідне ополчення, одягнене в англійське вовняне полотно». Таким чином, ми не можемо приписати козакам російське походження, не відкидаючи авторитету ряду історичних документів, правдивість і справжність яких є безперечними. Подібність їх мови до мови слов'янських народів; і, що стосується релігії, їхнє сповідування грецької віри можна легко пояснити та пояснити. Перебуваючи в безпосередній близькості до слов’янських народів, вони прийняли ідіому останніх: майже так само близько до греків вони прийняли цю релігію, ймовірно, набагато раніше, ніж росіяни.
Дати в цій праці детальний опис усіх козацьких племен і описати різноманітні моменти відмінності, які раніше існували та які все ще існують між російськими та польськими козаками, було б занадто широким відступом від основної теми цього історичного есе: однак, оскільки обидві раси, про які йдеться, досі часто змішують разом, можливо, тут доцільно коротко повідомити читачеві, у чому головним чином виявляються ці відмінності. складаються.