Ми не раз бачили, що приватні чвари часто фатально впливали на долю великих імперій. Такі речі зазвичай викликають жахливий переполох, коли злочинець надто сильний, щоб з ним розправлятися відкрито; і чим сильніший він, тим більше обурюються його травмами. Навіть час замість того, щоб зменшуватись, лише посилює жагу помсти.
Хмельницький після свого перебігу з Польщі узурпував собі польський титул гетьмана, якого тепер немає ніде, крім козаків. До останнього поділу Польщі існувала гідність великого гетьмана, що відповідає фельдмаршалу, або генерал-аншему. Найвищим військовим титулом у козаків, наданим останнім польськими королями і відомим серед самих козаків, був отаман кошовий, або тільки кошовий; Отаман Куренний, або лише Куренний, що відповідає званню полковника, з деякими вищими відзнаками.
Після втечі Хмельницького з Польщі та його смерті козацький ватажок Самойлович, скориставшись згубною угодою між Польщею та Росією 1686 року, за якою не тільки польська територія на схід від Дніпра, але навіть важливе місто Кьоф було віддано останній владі, завдяки російським інтригам переважала велика кількість польських козаків. західного берега тієї ріки, щоб емігрувати з ним до Росії в 1675 р. під клопотанням знайти їм великі переваги в російській Україні, де їм фактично були роздані землі в Степу і високозвучні обіцянки, зроблені їм за наказом царя. Ця еміграція, яку можна вважати однією з найважливіших після смерті Хмельницького, була здійснена більше з релігійних, ніж з політичних мотивів, оскільки козаки в усіх важливих випадках незмінно виявляли більшу прихильність до Польщі, ніж до Росії, через свою прихильність до свободи та демократії.
Війни між Польщею та Росією через козаків були безперервними. Постійна еміграція козаків до обох країн стала яблуком розбрату між Польщею та Росією аж до повного придушення запорозьких козаків перед поділом Польщі: хоча частина польських козаків все ще залишалася в Україні. Якщо, з одного боку, на початку свого політичного існування козаки були корисні для Польщі; з іншого, їхні піратські походи та грабіж у Туреччині були головною причиною багатьох воєн з Османами; тоді як їхні численні повстання коштували рік крові. Переслідування їхнього релігійного віросповідання, пов’язане головним чином з фанатизмом єзуїтів, які керували слабким Сигізмундом III, і гніт, якому вони зазнавали з боку польських вельмож, підірвали політичне існування Польщі. Оскільки був час, коли всі козаки були схильні повністю приєднатися до Польщі, необхідно було так само обережно наділяти їх привілеями польських шляхтичів, як і повністю їх винищувати.