Збаразький з’їзд дуже не сподобався польській шляхті, оскільки був надто прихильним для козаків. Згодом скарги з цього приводу були подані до сейму; але король, непохитний у своєму намірі, здавалося, що наполегливіше, ніж будь-коли, прагнув дотримуватись цього. Однак за короткий час Хмельницький, усе ще протестуючи проти своїх благих намірів, знову розпалив вугілля розбрату: заводив різноманітні інтриги то з Туреччиною, то з російським двором, за власний рахунок; і після того, як він пообіцяв султану віддати йому Україну на певних умовах — серед іншого, що він може вигнати господаря Молдови, як надто прихильного до Польщі — він відкрито і без попереднього оголошення війни вторгся в останню провінцію, господарем якої він став. У господаря ледве вистачило часу, щоб сховатися з кількома військами в тих величезних лісах, які так часто були гробницею ворогів-загарбників. Однак невдовзі він вийшов із цього відступу, заплативши великий викуп Хмельницькому, синові якого він, крім того, обіцяв видати дочку заміж. Це вторгнення знову поширило тривогу по всій Польщі; особливо тому, що Хмельницький під приводом допомоги татарському ханові у вторгненні проти черкесів стягував нові війська; і як один із його підлеглих вождів, Нітчай, приблизно в цей час увірвався на Поділля; де, однак, побитий, переслідуваний і розрізаний на шматки, він загинув разом зі своїми прихильниками. Хоча Хмебіцький дезавуював ці вторгнення, дві польські дивізії, одна з яких під наказом Калиновського, а друга під проводом Потоцького, наступали на Україну та Поділля. Крім того, існував ще один ґрунт для сварки. Розпущене козацтво не дозволяло ні селянам обробляти землю, ні сеньйорам проживати в маєтках цих повітів. Депутація козаків, послана для переговорів з королем, поставила такі екстравагантні вимоги та пропозиції настільки зухвалі, що сам Ян Казимир передумав щодо них; і довідавшись, що козаки збираються добровільно підкоритися Туреччині, він негайно зібрав 50 000 свіжого війська, скликав Посполитське русіння, або загальний збір шляхти, і рушив проти Хмельницького; у той час як Радзивілл, майже незмінно успішний проти козаків, охороняв Литву.
Королівські війська думали захопити Хмельницького зненацька; коли, на їхній подив, той начальник, зібравши величезні сили, раптом з’явився на відстані тисячі кроків від польського війська. Зробивши це відкриття, король відступив і зайняв позицію біля Берестечка, на березі річки Стир, на Волині; маючи з одного боку цю річку як пункт-д'аппуї, а з іншого — горбисту місцевість, яку він щетинив піхотою. Він наказав зруйнувати всі мости, щоб не залишити можливості відступу.