Польські козаки

\ сам до останньої кінцівки. Хмельницький і татарський хан з передчуваним тріумфом поглянули з точки зору величезних сил під своїм командуванням на порівняно незначну силу невеликої польської армії перед ними; і з презирливою посмішкою переконався, що знищить останнього під час годинної боротьби. Занадто впевнений у перемозі, Хмельницький, бажаючи запобігти виливу крові, закликав Фірлея здатися, запевнивши його в доброму ставленні та найвищій повазі за його мужність, яку він вважав бездоганною. Фірлей повернувся за відповіддю, що йому потрібно лише прийти й забрати їх; після чого відразу було пущено в рух кілька колон піхоти, п'ятдесят гармат відкрили вогонь по польському табору, і 60 000 козаків під командуванням особисто Хмельницького та на чолі з умілими й досвідченими офіцерами рушили на штурм. Однак вони були відбиті зі значними втратами. Татари й донські козаки тепер пішли за ними своєю чергою, але з не кращим успіхом, і їхні трупи заглушили рови. Хмельницький, прагнучи уникнути тривалої затримки облоги у формі та оживити свої війська хвилюванням перемоги, віддав наказ відновити штурм. Колона за колоною просувалися вперед, щоб атакувати укріплення, але безперервний і добре скерований вогонь обложених зводив нанівець усі зусилля нападників, чиї щільні маси щомиті рідшали від жахливих пострілів виноградної дроби та мушкетної зброї, налаштованих на них Фірлі, на якого ці повторювані напади не справили жодного враження. Роздратований і роздратований, а не знеохочений, Хмельницький тепер віддав наказ зосередити головну атаку в напрямку ставу, точки польського табору, яка виявилася менш захищеною, ніж інші частини укріпленої позиції, і де, отже, прорив здавався більш доцільним. Вісімдесят п'ять гармат було направлено вперед, щоб прикрити цю атаку; об'єднаним вогнем з них артилерія Фірлея була знешкоджена. Тепер скрізь застосовувалися драбини, але страшний стрілецький постріл з боку обложених, який приєднався до хаосу, спричиненого вибухом потоку снарядів і запалених ручних гранат, кинутих ними в нападників, спричинив такі великі втрати та замішання в рядах останніх, що штурм було знову відбито; Сам Хмельницький з мотивів співчуття віддав наказ відступати, зазнавши в сімнадцяти послідовних штурмах величезних втрат. Ніч минула тихо. Наступного дня було здійснено кілька загальних нападів; і наступ кинувся з такою силою й наполегливістю, що козаки вже були на межі взяття і табору, і міста, коли в цей критичний момент князь Вишневецький голосно закричав, щоб пощадили татар, оскільки вони принесли гінцями від свого хана слова миру й доброї волі й збиралися повернути зброю проти козаків. Ця хитрість мала бажаний ефект; воно оживило втрачену мужність обложених і приглушило запал нападників; поляки зробили останні відчайдушні зусилля, і ворог був відбитий. Хмельницький, зрозумівши, що його військо починає ремствувати, і що було б небезпечно, принаймні на даний момент, відкрито поновити штурм, вдався до зради і послав трьох таємних емісарів, переодягнених у польську форму, до Збаража, щоб посіяти розбрат у таборі та вбити Фірлея: спроба, однак, не вдалася, змова була розкрита, і три шпигунів четвертовано. Тому він був змушений зазнати всіх затримок і зволікань регулярної облоги. За короткий час величезні роботи під керівництвом іноземних офіцерів та інженерів підвели козаків у безпосередню близькість до міста. Були зведені грізні батареї; Крім того, Хмельницький наказав відхилити течію невеликої річки, що живила ставок, щоб перекрити постачання води польському війську і тим самим позбавити обложених ресурсу, необхідного для їх існування. Цей проект не був абсолютно нездійсненним, враховуючи переважаючу на той час спеку літнього сезону; але для її виконання потрібен був час, який, з іншого боку, не обійшовся серйозними труднощами. Фірлей, який уже почав відчувати конечну необхідність економити свої засоби до існування, був змушений вигнати з міста всіх жінок, дітей і старих. Решта мешканців, навіть до хлопців віком до тринадцяти років, були озброєні та організовані для оборони Збаража. Не встиг цей жалюгідний натовп безпорадних істот вийти з укріплень, як жорстока і некерована армія напала на жінок, яких вони спочатку жорстоко поводилися; а згодом, разом з усіма, що залишили Збараж, безжально й без розбору, незважаючи на вік і стать. Побачивши це звірство, крики гніву й прокляття піднялися зсередини муру; але було вже надто пізно допомагати нещасним страждальцям, і всі вони загинули.