Польські козаки

З цими барками, добре забезпечені зброєю, амуніцією та корабельними запасами, козаки, обравши морську старшину та сприятливу пору року, відпливли до турецького берега. Щоб скласти деяке уявлення про сміливість і безрозсудну сміливість цих мародерів, можна зауважити, що турки володіли в гирлі Дніпра і вздовж двох протилежних берегів, Кісікермана і Тавангорода; і що прохід був захищений міцними залізними ланцюгами, натягнутими впоперек під гарматами обох фортець. Козаки перед приходом на це місце зазвичай валяли величезне дерево, яке гнали перед собою по поверхні струмка з неймовірною силою: ланцюги розривалися, а за такою тривогою стріляли з гармати. Але козаки, подолавши перешкоду, про яку йшлося, і з цілковитим презирством до турецького вогню, відкритого на них, рушили вперед у Чорне море. Подібно до стародавніх датчан, де б вони не висадилися, вони сіють бійню, пожежу та руїну; вони спалили флоти, пограбували міста, зібрали свою здобич, забрали молодих жінок і дітей, без жалю вбили всіх чоловіків і зникли, перш ніж встигли поширити новини про їхню раптову появу або вжито необхідних заходів для відбиття їхніх жахливих набігів. Для цих смертельних нападів зазвичай вибирали світанок або, іноді, під прикриттям найтемнішої опівночі. Сама їхня назва створювала жах на узбережжі Чорного моря. Нерідко вони навіть проникали в центр Натолії. У морі вони керували своїм курсом без допомоги будь-яких навігаційних приладів, а лише за допомогою зірок; і це з регулярністю та точністю, яку важко уявити — передвіщаючи вітри, штилі та бурі з математичною точністю. Завдяки цим безперервним круїзам Чорним морем і своїм експедиціям, майже незмінно успішним, вони настільки близько познайомилися з його навігацією, що навіть у найтемнішу та найбурхливішу ніч вони могли плисти його водами з набагато більшою впевненістю та захищеністю від небезпеки, ніж турки опівдні. Судна, які переслідували їх під час відступу, не тільки не могли їх знайти, але й часто зазнавали значних втрат. Козаки, яким були відомі всі гавані, ховалися, з легким гавком, у мілинах і затишних струмках; звідки, заманивши таким чином своїх переслідувачів у небезпечне, а часом і смертельне становище, вони вислизнули поза межами досяжності своєї помсти й благополучно прибули зі своєю здобиччю на безлюдні острови Дніпра, тріумфально кидаючи виклик турецьким кораблям, висланим за ними в погоню. Чисельність козаків, задіяних у цих піратських походах, коливалася від шести до десяти тисяч добірних чоловік. Однак відступ козаків у притулок на їхніх островах іноді супроводжувався значними труднощами та з більшою небезпекою, ніж навіть їхній напад, бачачи, що під пильним наглядом, як це часто бувало з боку турецького флоту в гирлі Дніпра, і не маючи переваги плисти з припливом на свою користь, вони змушені були ховатися у високих грядах і здобувати високий приплив затока, відокремлена від озера лише вузькою смугою суші. Це озеро сполучалося з річкою, яка впадала в Дніпро, на кілька миль вище гирла останнього потоку. Козаки, дійшовши одного разу до околиць озера, перевезли по суші, а на плечах свої переносні кори, здобули озеро, по якому потім знову сідали і цим шляхом поверталися додому, уникаючи тим самим турецьких батарей; іншим разом вони відступали Доном, піднімаючись за течією невеликого струмка, що впадає в ту річку біля Самари. Такий спосіб відступу був, однак, рідкісним явищем, оскільки загалом вони сміливо наважувалися пройти додому під самими бородами турків. Можна також зауважити, що оскільки лише в ясні світлі ночі козаки могли переривати турки в своїх пересуваннях, то для своїх розбійницьких походів вони зазвичай обирали період молодика, коли ночі темні й похмурі.