Польські козаки

Аби ще більше полегшити підкорення цих нових військ обмеженням, накладеним системою суворої дисципліни, король Баторій розподілив козацькі сили на шість полків по тисячі чоловік у кожному, знову поділених, відповідно, на сотні, або сотні; і в якомусь із яких підрозділів кожен воїн-козак мав бути записаним. Він також створив генерала артилерії, названого охозним, секретаря (pisar), ад'ютантів {assawaly, вимовляється як assavouU), полковників, командуючих полками (pulkowniki або poulkoveniqui), сотників, командуючих підрозділом або сотнями (sotniki), і судів (soudi), різновид військових суддів, чия посада мала допомагати начальнику в регулярних справах. виконання своїх обов'язків, і своєю присутністю додати більшого імпозантного та урочистого характеру його статусу та гідності. Гетьман, отаман чи вождь козаків мав осісти свою резиденцію в Чегріні (Чегеріні) або Тректимирові, і саме в околицях цих двох військових станцій він мав здійснювати своє ополчення, відновлювати гарнізони на островах Дніпра, запобігати набігам татар, стежити за безпекою кордонів і керувати всіма наступальні експедиції. Кожний козак отримував від польського короля як щедро чи винагороду як частину своєї платні дукат золота та пелісу. Тих, хто отримував цю допомогу, записували до реєстрів і називали rejestrowi (реєстрові чоловіки). Їхній начальник мав у своєму розпорядженні не тільки піхоту, кавалерію та артилерію, а й чудову морську піхоту. Стефан Баторій санкціонував заснування ще більшої кількості козаків на Нижньому Поділлі та в Україні, як резервного органу, яким, у разі потреби, замінюватиме своїх побратимів, зайнятих на дійсній службі; дозволяючи їм тим часом очищати та обробляти пустирі. Вся ця організація дніпровських козаків виглядала дещо чужою усталеним інституціям польської монархії і нагадувала радше одну з тих військових колоній стародавніх скіфів, організованих за зразком римського легіону. i Це, безсумнівно, була установа, яка дуже прихильно