20 серпня 1409 р.) Кристин з Острува переходить до краківського каштеляну, звільненого після смерті згаданого Яна Тарновського. – Отже, випливає, що в 1407 році каштеляном Кракова був Ян Тарновський, а воєводою Сандомиром – Кристин з Острува, а не навпаки, як було сказано в нашому документі.
Усі наступні свідки максимально згодні.
Люблінським каштеляном у 1407 р. був насправді Михайло з Єжова (A. G. Z. V. 34 і 35). Це все ще 1408 рік (Helcel II., p. 174).
Кашталяном Віслиці є Клемен із Москорзова, і він обіймав цю посаду принаймні до 23 серпня 1408 р. (Helcel II., № 11G8. Порівняйте також Р. Маурер, Чиновники канцелярії Владислава Ягелло, с. 19j.
Сандомирський суддя насправді.\lbert. Так часто буває, що доказів надавати не потрібно.
Тому всі свідки згодні, крім четвертого і п'ятого, титули яких потрібно змінити. Що це означає? Чи можна на цій підставі вважати цей документ підробленим? Я думаю ні. На мій погляд, винен у цій плутанині лише той, хто переклав цей документ з російської на латину. На мою думку, свідки в цьому руському оригіналі подані такі: пан Ян Тарновський з Кракова, пан Кристин, воєвода сандомирський. Перекладач, який вважав Яна тарнівським каштеляном, не зміг узгодити цих двох нібито каштелянів між собою, тому виправив оригінальний текст, переставивши прізвища, поставивши на перше місце Кристину, а на друге – Яна Тарновського, поєднавши з ним гідність воєводства, використовуючи et. Не можемо припускати, що дату змінив перекладач, бо це було б для нас некорисним, оскільки сандомирського воєводи Яна Тарновського ніколи не було поруч із каштеляном краківським Кристином з Острува. Тому, якщо ми представимо імена четвертого і п'ятого свідків, ми досягнемо повної згоди між свідками.
Що стосується самого змісту документа, то він жодним чином не говорить проти автентичності документа. Хоча Перемишльське єпископство не мало свого власного Длугоша, який записав свій Liher Benrficiorum, ми не можемо точно сказати, чи згадані в документі маєтки насправді перебували в руках правителя Перемишля в той час, але ми знаємо про деякі з них з цілковитою впевненістю, тому читач знайде в цьому томі два документи, один з 1422, інший з 1424, які доводять, що два з перерахованих маєтків тут: церковні землі Св. Спаса і Корманиці фактично належали на той час панові Перемишльському; а інші, як ми бачимо нижче, є й сьогодні. І в цьому відношенні ми не можемо сумніватися в автентичності цього документа.