Навіть у попередній період сеймик, скликаний королем чи сеймиком, вважав, що він одержав від цих органів довіреності в межах довіреної йому діяльності, що без їхнього дозволу сеймикові збори не відбуваються, або що такі збори є незаконними. Усі важливі справи, знав сеймик, мали вирішуватись на сеймі. Навіть під час міжцарів’я, коли примас скликав збори, Віслацький сеймик, який зібрався в грудні 1575 р., вважав себе некомпетентним прийняти резолюцію про рекрутство – бо не хотів становити нічого особливого для воєводства і відкладав важливі справи до зборів усієї корони в Єнджейові4). Сеймик переходить до сейму, як найвищої інстанції в справі тлумачення законів 5), хоче, щоб пакти, укладені з сторонніми особами та трибутарями, а також окремі сеймикові постанови про безпеку землі затверджувалися сеймом 6) Існує правило, що загалом усі приватні лауди земель і воєводств, чи то в справах оподаткування, чи в справі оборони землі, повинні були затверджуватися сеймом, затвердженим сеймом. щоб вони набули юридичної сили 7).
Коли за правління Владислава IV було зірвано кілька сеймів, шляхта відчула брак органу, який підняла на перше й головне місце в республіці. Король правив без сейму, за допомогою сенату, тобто без участі шляхти, коли сейм розривався. На кількох прикладах бачимо, як шляхті вдалося не відпустити владу
») № 266 ст. 2. ') № 290 ст. 2. ») No 241. *) Лауда Т. І. No 27 ст. 7. •) Там само No 149. •) Там само. № 223. ст. 46 та № 299 ст. 8. 7) № 2 ст.8
XXI
ухвали місцевих рад. І ось 13 вересня 1646 р. на сеймику у Вішні через зірване сеймове постановлено, що навіть якщо сейм і не відбудеться, то крайові сеймики відбудуться через чотири тижні після зірваного чи незірваного сейму. У наступному році приймався сеймик тільки на випадок розриву сейму, і то для забезпечення громадської безпеки, на що сейм уже отримав дозвіл, а в разі успіху сейму не було б сеймику 2). Ця постанова, відповідно до сеймової постанови, мала на меті, як стверджується в постанові, запобігти страшним незручностям, які поширювалися по землях за відсутності сейму. Щоправда, сеймик тут перешкоджав виконанню сеймових обов'язків, але це було результатом сеймового дозволу, і наступні його постанови мали отримати схвалення сейму. Шляхта намагається замінити розірваний сеймик сеймиком, але з другого боку старається й не дати розвалитися сеймику. Цю останню спробу можна віднести до сеймикових інструкцій, даних депутатам на сейміку у Вішні 15 грудня 1651 р.3). Депутати мали стежити, щоб без участі шляхти не було публічних скликань [сенаторів] і щоб справи, які належали сейму, не виправлялися в сенаті. Була навіть вимога призначати на час війни до військової ради депутатів від шляхти.