Покажчик

під ним, доки, сидячи на головокружливій висоті, він чіпляється за звужене вістря, яке може вхопити його рука. Чим вище він піднімається, тим більший подвиг і тим більший ризик для його бродяжної шиї, коли він спускається по благородному та понівеченому стовбуру. Прогулюючись цими лісами, іноді нам спала на думку думка, що вовки, відбиток чиїх кроків, перехоплений пунктирною стежкою зайця та тонкими окресленими кігтями численних птахів, видно в різних напрямках і навіть під вікнами нашого дому, можуть нишпорити як вдень, так і вночі. Одного разу, коли, можливо, на щастя, без супроводу величезних собак ми піднімалися на пагорб до сусіднього млина, моя супутниця раптом зупинилася й, поклавши руку на мою, мовчки вказала на рухомий об’єкт у п’ятдесяти ярдах від нас. Це був великий звір вовка, який неквапливо переслідував нас — його високо піднята щетиниста спина, його голова нишпорила вниз — і не звернув на нас уваги. але повільно пішов тією самою стежкою в ліс, з якої він вийшов кілька хвилин тому. Ми обидва мусимо визнати себе винними за поблідлими щоками, але крім цього без ознак боягузтва; і, по правді кажучи, випадки, коли вони нападають на людей, навіть на найбеззахисніших дітей, такі рідкісні, що у нас не було причин для страху. Вони воюють не з людиною, хіба що під тиском надмірного голоду або коли, як у випадку м'ясника, його одяг просякнутий запахом свіжої крові. Це настільки певна привабливість, що за селянами, які везуть м’ясо м’ясників, слідують вовки, і часто вони змушені заради власної безпеки кидати небезпечний товар серед них; або якщо в упряжці, три або четверо цих хижих тварин стрибнуть на кошик з м’ясом і розірвуть його на їхніх очах. Куди б не впала тварина, там, хоча, здається, ні прикриття, ні ознак вовка не видно на милі навколо, кілька з них будуть знайдені зібраними через півгодини. Їхня жахлива жага крові така, що поранений вовк знає, що лише найсуворішим приховуванням він зможе уникнути розтерзання на частини своїми товаришами. Що стосується собак, то болісно думати про цифри, які платять за них вірність своїм життям. Якщо пара вовків нишпорить навколо будинку або вночі, то дюжина собак з усією різноманітністю тонів, від різкого лявкання вівчарського тер’єра до хрипкого бухтого гончака, кинеться за ними і змусить їх утекти. Але якщо хтось, більш завзятий, наважується вийти за межі своїх товаришів, хитрі звірі стикаються з ним, хапають його, і до закінчення трьох хвилин від бідолашного Каррієр Пуа, або вівчарки, — загальна назва цих великих мастифів, — не залишиться нічого, крім кількох пучків закривавленого волосся. Велика рогата худоба хоробро захищається, а коні, і особливо кобили, у яких є лоша, займають позицію оборони та парирують ворога передніми ногами — їхні залізні копита часто мають великий ефект. Але горе їм, якщо вовк, прориваючись крізь зливу ударів, кинеться до горла або, підкрадаючись за здобиччю, зачепиться за фланг! — як тільки впадуть, усе скінчиться, хоча залишиться лише один вовк. Іноді, під час раптового обертання, вовк хапається за хвіст корови, на якому він висить своїми щелепами з десятьма кінськими силами, тоді як бідолашна тварина тягне його кругом і навколо поля, і нарешті залишає нещасного члена в його руках, надто щасливий, щоб втекти разом із пнем. Одного разу кількість цих тварин настільки страшно зросла, що Ritterschaft, або лицарське зібрання, під яким називається міжнародний сенат цієї провінції, призначив винагороду в п’ять карбованців за кожну пару вух, поданих до магістрату округу. Це призвело до певних змін, і, відповідно до того, як вовки впали, Ritterschaft знизив свою ціну, хоча протилежна політика, можливо, була б більш політичною, і тепер пара вух, як правило, захищена від руйнування гнізда молодняку, не приносить більше, ніж карбованець срібла, або три з половиною карбованці. звичайно, на возі, і швидко везіть його через ліс або трясовину. Будь-який крик тварини