«Одного разу взимку 1870-1871 рр. я вирушив із Новгорода з наміром відвідати кількох друзів у кавалерійських казармах, розташованих приблизно в десяти милях від міста. Оскільки сонце світило яскраво, а відстань, яку треба було подолати, була невеликою, я вважав, що легкого хутра й башлика — матерчатого капюшона, який захищає вуха — цілком достатньо, щоб захистити від холоду, і безглуздо знехтував застереженнями російського друга, який випадково подзвонив, коли я збирався починати. Наш маршрут пролягав уздовж річки на північ, прямо під ударами сильного північного вітру. Зимовий північний вітер завжди і всюди є неприємним ворогом; нехай читач спробує уявити, що це таке, коли термометр за Фаренгейтом стоїть на 30° нижче нуля, — або радше нехай утримається від такої спроби, бо відчуття, яке виникає, не можуть уявити ті, хто його не відчував. Звичайно, я повинен повернувся назад — принаймні, щойно відчуття слабкості попередило мене, що кровообіг серйозно утруднений, — але я не хотів зізнаватися у своїй необережності другові, який супроводжував мене. Проїхавши приблизно три чверті шляху, ми зустріли селянку, яка бурхливо жестикулювала і щось кричала нам, проходячи повз. Я не почув, що вона сказала, але мій друг обернувся до мене і сказав тривожним тоном — ми розмовляли німецькою — «Mein Gott! Ihre Nase ist abgefrohren!» Тепер слово «a&gefrohren», як читач зрозуміє, ніби вказувало на те, що мій ніс відмерз, тож я підняв руку в якомусь тривожному стані, щоб дізнатися, чи не втратив я ненавмисно весь згаданий член чи частину. Настільки не втрачений чи зменшений у розмірі, він був набагато більшим, ніж зазвичай, і водночас твердим і непомітним, як шматочок дерева.
«Ти все ще можеш його врятувати, — сказав мій супутник, — якщо ти негайно вийдеш і енергійно натреш його снігом».
Я вийшов, як було вказано, але був надто слабким, щоб щось робити енергійно. Мій хутряний плащ розлетівся, холод ніби схопив мене в області серця, і я знепритомнів.
«Як довго я залишався без свідомості, я не знаю. Прокинувшись, я опинився в чужій кімнаті, оточений драгунськими офіцерами в уніформі, і першими словами, які я почув, були: «Зараз він поза небезпекою, але у нього буде гарячка».
Ці слова були сказані, як я згодом виявив, дуже компетентним хірургом; але пророцтво не збулося. Обіцяна гарячка так і не прийшла. Єдиним поганим наслідком було те, що кілька днів моя права рука залишалася жорсткою, і протягом приблизно двох тижнів мені довелося ховати свій ніс від публічних очей.