1 Під час відсутності посланця граф сказав мені: «Чому ви не піддаєтеся їхнім вимогам?»
«Я зроблю це, — відповів я, — щойно мене поінформують про їхні вимоги. Але я не погоджуся на те, що зі мною поводилися таким чином без жодної причини».
Читач може подумати, що я помилявся, чинячи такий опір; і, якби мені було надано більше часу на роздуми, я, ймовірно, мав би утриматися від спроби втручатися в будь-яку затримку. Але в цей момент мене охопило глибоке обурення, яке поглинало всі інші думки.
Почекавши близько півгодини, прибув військовий, а за ним незабаром пішли поліцейський і козаки. Останні були негайно відправлені на повному галопі до ферми графа з наказом захопити та вивезти все, що вони знайдуть, що належить нам. Варто згадати, що військовий кухар був офіцером імператорської гвардії, який лише тимчасово виконував обов’язки, які потім зайняв. Він був суворим джентльменом; і я міг прочитати на його обличчі огиду, яку він відчував до зарозумілої образливої манери шефа поліції. Отримавши інформацію про всі подробиці нашого арешту та про мою відмову роздягнутися, начальник поліції обернувся до мене і сказав ламаною англійською: «Але ти найкращий, мій друже, ти найкращий дешабілер». Я повторив те, що сказав раніше, і сказав йому, що, якби причина мого арешту була пояснена, я підкорявся б будь-якому наказу, який він мав надати, але в іншому випадку я не повинен нічого робити. Звичайно, вони мали владу робити те, що їм подобалося. Мені було б марно, сказав я, опиратися їм, і я міг лише звернутися до губернатора з проханням про відшкодування.
«Можна, солдати роздягнуть вас?» — було наступне запитання.
1 «Я вже сказав вам, що ви можете робити, що забажаєте. Я не маю жодних засобів перешкоджати вам; але я точно не зроблю нічого, щоб допомогти вам у завданні образи, проти якої я протестую. У мене тут є мій англійський паспорт з підписом і печаткою лорда Рассела; і, якщо ви подивитеся на нього, ви побачите, що він вимагає від імені королеви Англії всім тим, кого це стосується, дозволити щоб я міг вільно проходити без перешкод і надавати мені будь-яку допомогу та захист, яких я можу потребувати?
«Дайте мені побачити ваш паспорт», — сказав він. Я простягнув його йому. Він схопив його, зім’яв і посунув до кишені, додавши зневажливим тоном: «Тепер у вас його більше немає». Я якомога рішуче протестував проти такої холодної зухвалої зухвалості; але єдине, що він звернув на мене увагу, це те, що він знову витягнув паспорт із своєї кишені, розправив його й поклав серед інших моїх паперів, які він належним чином запечатав.