У розповіді М. Політаєва про ліси на Дніпрі, втіленому в попередньому розділі, подається [ante стор. 187-190] інформація щодо лісів уряду.
Один із моїх кореспондентів, який писав мені кілька років тому, заявив, що незадовго до цього він мав розмову з німецьким управителем землі з околиць Києва, який відповідав за низку маєтків у цій місцевості, і що, посилаючись на шкоду та збитки, завдані країні внаслідок вирубки лісів, він сказав, що клімат у цьому районі значно змінився на гірше, і що він пояснював повторюваний голод, від якого страждали люди, та погані врожаї. на що вони скаржилися, в значній мірі, на посушливість ґрунту та клімату, що стало наслідком масштабної вирубки лісів. Про російських землевласників він сказав, що вони були настільки необачні та настільки нерозважливі щодо завтрашнього дня, що було важко спонукати їх садити дерева, які не досягнуть свого повного росту приблизно через 170 років. І він стверджував, що немає ніякої надії на протидію злу, за винятком тих випадків, коли уряд може вжити та виконати необхідні заходи.
Пінкертон, що втілює здійснену ним подорож
Одеси до Орла, пише: — «Зовнішність країни від Одеси до Миколаєва рівна й безліса. Біля Єлисаветграда кілька ярів створюють певну різноманітність на поверхні, але видно небагато дерев; і ця лиса нецікава картина продовжується аж до Києва, хоча з більшою хвилястою поверхнею країни, коли ми наближаємося до берегів Дніпра. Ті, що про Київ, можна назвати пагорбами; і утворюються потоками, які впадають у вищезгадану річку, створюючи в своєму руслі низку ярів. Після перетину Дніпра в Києві країна продовжує вирівнюватися на всьому шляху до Орла, за винятком тут і там кількох пологих схилів; але там надзвичайно мало лісу, хоча краєвид не такий безплідний, як на південь від Дніпра. Тому тут мало різноманітних перспектив, щоб розважити мандрівника, за винятком звичайної російської зими, блакитного простору небес угорі, з безлісною засніженою землею внизу та ясними блідими безсилими сонячними променями, схожими на місячні; поцятковані хуторами та селами, часто на відстані багатьох миль одне від одного, і майже приховані від очей зимовою мстивою мантією; час від часу ланцюг саней перетинає сцену, а в сутінках, здається, рухається в повітрі, так незвичайно об’єднана лінія снігу й неба вводить в оману око глядача; або, можливо, коли він наближається, чути дзвоник дзвінка попутників. Цей запобіжний захід прийнятий для запобігання нещасним випадкам вночі, оскільки рух саней по снігу, як рух корабля по морю, не вказує на його наближення».