такий, — д-р Левейсон, учений рабин, який був глибоко обізнаний у Талмуді, але не знаходив у ньому задоволення. Розпитуючи істину в одному з університетів Німеччини, він познайомився з видатним професором, чиї богословські почуття створили для нього назву, що він є уособленням язичницької філософії. Він поступово вбирав свої почуття, і відповідно до цього йому довелося відмовитися від своїх талмудичних поглядів, але він усе ще відчував, що потрібно більше, щоб дати йому змогу задовільно пояснити все. явища, з якими він був знайомий. У такому стані він зустрівся зі священиком грецької церкви, який був у свиті російського посла при одному з німецьких дворів. Він, ретельно розрізняючи обряди, створені людиною, та істини, відкриті Богом, звернув його увагу на доктрини, які зазвичай сприймалися як євангельські, і переконав його в істинності християнства. Не зустрівшись з євангельськими християнами серед протестантів, він приїхав до Петербурга в надії глибше почути там принципи релігії, яку прийняв.
Я спробував з'ясувати поширені думки євреїв щодо природи та характеру Месії, і виявив, що серед талмудистів майже всі очікували, що він буде лише людиною; серед каббалістів м&ни очікували, що він буде ворожити; але багато юдеїв очікували, що буде два Месії,— один, який, ймовірно, вже з'явився, в якому мав бути і виповнилися передбачення, що містяться в 53-му розділі Ісаї; і інший, який буде царювати вічно. Перший, як і слід було очікувати, жив невідомо; але є більше ніж одна особа, відома в єврейській історії, чиє життя має виконати те, що було передбачено. Однак ніхто, за винятком євреїв-християн, здається, не вважає Ісуса з Назарету ним. Це не чудово, оскільки мало хто має доступ до Нового Заповіту; і серед них є спотворена історія його життя, яка розрахована на те, щоб викликати його на глузування, презирство та прокляття нації. Стосовно того Месії я виявив, що його смерть була жертвою за гріхи його народу, а не просто наслідком, прямо чи опосередковано, злочестивістю народу.