«Така була давня конституція Польщі — монархія, змішана з аристократією, в якій за кілька століть до її розпаду панувала остання. Поляки, справді, називали свій уряд республікою, тому що король, настільки обмежений у своїх прерогативах, більше нагадував вождя Речі Посполитої, ніж суверена монархії. Але він хотів одного з необхідні ознаки республіки: народ утримувався в стані рабства та васалітету, і не користувався навіть видимістю будь-яких цивільних привілеїв: уся влада була захоплена дворянами; і, отже, польська конституція мала ту спільність інтересів, те загальне розповсюдження політичних привілеїв, які є самим життям і стійкістю республіки, а також змішаної монархії, і з якими, незважаючи на численні внутрішні негаразди та агресивні дії зовнішніх ворогів, Польща могла б процвітати донині.
Відправлення правосуддя та виконання законів у Польщі характеризувалося найгрубішими зловживаннями. Суддів, яких призначав король, обирали без найменшої уваги до їхніх талантів чи чесності; рішення судів були відкрито й беззастережно продані тому, хто запропонував найвищу ціну; і жодна справа, якою б не була її перевага, не може бути успішною, якщо її не підтримає переважаюча сила грошей. Також ця корупція, за яку не можна було отримати відшкодування, не обмежувалася справами, у яких сторони були заможними, або в яких, як результат якоїсь низької та безпринципної угоди, слід було вимагати найбільш значну і ліберальну плату. Дії, за які людина заслуговувала подяки держави, були, коли їх передали перед судом, джерелом великої кількості несправедливих витрат для особи, яка їх виконувала. «Якщо людина затримувала вбивцю, — каже письменник, цитований Мальте-Бруном, — і приводила його до належного офіцера, з неї стягували десять дукатів за його неприємності, які, якщо він не міг або не бажав заплатити, вбивцю негайно відпускали на свободу». Якби він погодився на цю оплату, жодна людина, необізнана з історією Польщі, не могла б припустити, які суми, під тим чи іншим приводом, були б з нього стягнені до того, як злочинець постане перед судом. «Це обійшлося, — пише той же письменник, — варшавському купцеві в 14 000 дукатів за затримання двох злодіїв». Витрати на прохання також не були більш виправданими, ніж його тривалість. Жодних судових процесів, навіть найпростіших — наприклад, між боржником і кредитором.