Частина 9

Закони та правила щодо збереження та експлуатації державних лісів були кодифіковані та опубліковані під назвою Ystav Laesnoi; і через нерегулярні проміжки часу в один, два, три або більше років публікуються зміни та доповнення до кодексу або перегляди кодексу, в яких зазначено, які закони чи правила були підтверджені, скасовані чи змінені. У Литві, як і скрізь по всій Росії — за винятком північної лісової зони, в якій попит на деревину для експорту на крайній півночі, і попит на деревину у великих кількостях для гірничодобувних робіт, і, можливо, уряд Тули, де є подібний попит на мануфактури металевих виробів, надав особливого характеру експлуатації лісу, — основний попит на лісову продукцію полягає в тому, щоб постачати те, що потрібно в межах округу та в доступних районах в межах. імперії, для будівельних потреб, столярних виробів і палива. Задовольняючи цю потребу, держава вступає в конкуренцію з приватними власниками лісів. Вони мають великі спонукання швидко продавати все, що виробляють їхні ліси; але держава може дозволити собі відстрочити вирубку більше, ніж це необхідно для задоволення існуючих вимог понад те, що може бути виконано; і, діючи за цим принципом, подальше благополуччя громади, оскільки воно бере участь у збереженні лісів, може бути забезпечено без втручання в приватну власність. Студенти лісівництва широко вважають, що тільки в лісах, які належать державі, можна отримати повну вигоду від лісових володінь для країни. Тривалість життя людини ще не дорівнює життю дерева; і в багатьох випадках найкращі результати можна отримати, лише дозволивши дереву досягти своєї зрілості. Людина може захотіти посадити деревину та понести клопоти та витрати на утримання та збереження деревини з огляду на потенційну користь, яку вона може отримати від цього i діти або навіть діти його дітей; але він може відчувати менший ентузіазм, якщо вигоду отримають лише його правнуки; і будь-яка зі ста речей може статися до того, як вони народяться або досягнуть повноліття, щоб у зв’язку з особистими інтересами було доцільно вирубувати та продавати, а не пересаджувати. Але нація ніколи не вмирає; на думку багатьох, усі ліси, але поза сумнівом усі державні ліси, є власністю нації в повному обсязі — минулого, теперішнього та майбутнього, правом узуѣрукту на яку кожне покоління, що минає, подібно до власника спадкового майна, але зобов’язане по справедливості передати його у такому самому хорошому стані, як той, у якому вони його знайшли, або з компенсаційними перевагами за те, що з огляду на національні інтереси може бути знищено ними; і оскільки держава ніколи не вмирає, держава може дозволити собі відкласти вирубку, доки не буде отримана повна користь від володіння. Багато студентів лісівництва вважають, і я дотримуюся їх, що було б дуже добре заохочувати приватні посадки, і робити це всіма способами, сумісними з загальним благом; і що таке приватне підприємництво, мабуть, принесе тільки користь; але для того, щоб забезпечити безперервне постачання лісових продуктів національного зростання, необхідно мати великі державні ліси під мудрою адміністрацією та науковим управлінням: і відповідно до цього є адміністрування та управління лісами тут і в усіх центральних урядах Росії.