Конфедерати зазвичай дають присягу не приєднуватися до жодної фракції, а міністрам забороняється залишатися у Варшаві чи створювати будь-які кабали, але ці заборони завжди погано дотримуються. Посли втручаються в інтриги навіть публічно, дворянство отримує подарунки, безкарно продає свої виборчі права та робить трон продажним, порушивши власну першу статтю конфедерації. Ці джентльмени-найманці зазвичай поводяться дуже мало вірно щодо кандидата, в чиїх інтересах вони нібито залучені, і якщо їм більше нічого отримати, вони негайно забувають про подарунки, які вже взяли, і без найменших вагань підтримують справу більш заможного конкурента.
Таким чином, ця удавана свобода, від якої поляки, як вважалося, отримали стільки слави, є не більш ніж рабом жадібності. Вони приносять свої привілеї в жертву трапезам або гаманцям кандидатів. Було видно, як вони схилялися під безславним ярмом іноземців, не докладаючи жодних зусиль для підтримки короля, якого вони обрали, і вони покинули свою країну як здобич німцям, яких вони постійно ненавиділи, а також росіянам, які завжди були презирливим і переможеним ворогом за часів правління Стефана Батторі та Яна Собеського.
Коли будь-який кандидат отримує виборчі права всіх пфальців, він оголошується обраним королем архієпископом Гнесни, і відповідно проголошується таким маршалами Корони та Великого Герцогства разом з нунціями. Потім від нового монарха вимагають присяги на користь Pacta Conventa, і коли він присягнувся дотримуватися правил дієти з посиланням на надмірності та дотримуватися всіх інших законів королівства, вони приступають до церемоній його коронації.
c Папство є усталеною релігією, і сам князь зобов'язаний її сповідувати. Завзяття поляків щодо цієї статті завжди переважало, і всі спроби прихильників Аугсбурзького віросповідання для введення протестантського князя на трон Польщі досі виявилися безрезультатними. Однак у цьому королівстві є велика кількість християн грецької церкви, а також лютеран, анабаптистів і социніан, а в глибинках Литви є навіть язичники. Люди загалом більше забобонні, ніж побожні, і вони сприймають усе, що їм передають із Риму, зі сліпою покорою, не приділяючи жодної уваги подробицям.
Ченці вдосконалюють цю дурну довірливість собі на користь; вони часто втручаються в державні справи і збагачуються цими засобами. Єзуїти Леопольда в Росії мають у своїй скарбниці чохол, повністю вкритий золотом і дорогоцінним камінням, але він також настільки важкий, що священик не в змозі використовувати його на месі. Тільки ця прикраса оцінюється в 50 000 крон.