«Що стосується звичаїв і вдачі цієї нації, поляки, хоч вони від природи пихаті й владні, все ж достатньо кваліфіковані, щоб відповісти на будь-яке ввічливе ставлення до них, і якщо незнайомець виявляє до них лише першу ввічливість і старанно плекає їхню дружбу, їхня поведінка завжди відповідатиме його просуванням, і вони старанно нададуть йому всі можливі добрі послуги.
Пишність є недоліком знаті, і вони приносять усе в жертву розкоші. Оскільки вони рідко бачать будь-яку особу, яка є вищою за себе у власній країні, і оскільки вони поводяться з нижчими з виглядом абсолютної влади, вони живуть у всій красі князів, тоді як доля виявляється прихильною до їхніх схильностей. Марнотратство та розпуста вважаються чеснотами войовничої знаті, яка часто впадає в крайнощі незалежності та безкарності. Зброя — це їхнє єдине заняття, вони виявляють лише невелику цікавість, щоб розвивати ввічливі мистецтва, а торгівлею між ними займаються лише незнайомці. Одним словом, поляки дбають лише про те, щоб відзначитися на війні, захищати свої кордони та бути пильними за поведінкою своїх королів, оскільки вони вважають принизливим займатися будь-якими іншими заняттями. Через всю їхню поведінку пронизує щирість, їхня дружба постійна, але вороги їх легко обманюють. Оскільки вони дуже байдужі до своїх бажань, вони рідко накопичують великі багатства і часто розпилюють свою спадщину. Якщо вони в будь-який момент доведені до меланхолійного стану бідності, вони позичають без будь-якого наміру належного відшкодування, і вони вважають себе привілеєм розпоряджатися власністю інших з такою ж марнотратністю, як вони витрачають свою власну. Вони виглядають спокійними й спокійними серед найбільших лих і дивляться на нещастя своїх друзів, співвітчизників і найближчих родичів з байдужістю, рівною безчутливості, з якою вони підтримують власні нещастя. Вони від природи сміливі й відважні, звикають до різного роду втоми, і справді були б непереможними, якби віддавали належну пошану своїм начальникам. Це загальний характер поляків, історію яких я взявся написати».
Історія Аббів де Фонтенів приводить нас до 1733 року та розповідає про нескінченні революції; Пізніша історія розповідає про розділи королівства.
У статті в Единбурзькій енциклопедії говориться:
Польська корона, за винятком п’яти століть до 1370 року, була суто виборною. Її суверени, влада яких до щойно згаданої ери була необмеженою й абсолютною, спочатку називалися
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]