Частина 5

Залишається ще небагато розповісти про те, що відтоді спіткало мого дорогого друга, графа Біспінга. Перше повідомлення про нього, яке дійшло до мене, було те, що він був звільнений. Мене це зовсім не здивувало; тому що я знав, що його арешт викликав найбільше хвилювання, і що серед усіх класів він відчував широке й глибоке співчуття; і що в Гродно та в околицях було зроблено все можливе для його звільнення. За день чи два до мого від'їзду я почув, що довгий потяг його орендаря і сусіди на чолі з російським священиком приходили до гродненського губернатора з петицією від його імені. Слово російського священика, сказане на користь польського римо-католицького власника, не було звичайним випадком; і я був оптимістичним в надії на успішний результат. Його справді випустили, але ненадовго. Йому все ще було заборонено залишати Гродно; і через кілька днів після цього рука влади знову була покладена на нього, і він був переміщений до Санкт-Петербурга, по дорозі в далеку провінцію Оренбург, яка прилягає до південно-західного хребта Уральських гір. Справді, йому сказали, що після прибуття до місця його заслання йому слід дозволити особисту свободу; щоб його камердинер і кухар супроводжували його; що він повинен розпоряджатися своїми грошима для постачання того, що було необхідно; і що всі його маєтки повинні бути збережені. Після прибуття до Петербурга його знову помістили в ув'язнення на вісім днів, доки не будуть завершені заходи щодо подальшого звільнення від нього самого та тих, хто одночасно був направлений на подібне або більш суворе заслання.