«Господи, Боже великий і жахливий, що зберігаєш заповіт і милість до тих, хто любить Його, і до тих, хто дотримується Його заповідей; ми згрішили, і вчинили беззаконня, і чинили зло, і повстали, навіть відступаючи від Твоїх наказів і від Твоїх судів; і не слухали ми рабів Твоїх, пророків, що говорили Твоїм іменем до наших царів, Князів, і батьків наших, і до всього народу землі... Нам, Господи, сором на обличчях, нашим царям, нашим князям і нашим батькам, бо ми згрішили перед Тобою... Боже мій, прихили вухо Твоє й почуй; Відкрий очі Свої, і подивися на наші спустошення та на місто, що кличеться ім'ям Твоїм, бо ми благаємо перед Тобою не за нашу справедливість, але за велике Твоє милосердя. Господи, почуй; Господи, прости; Господи, вислухай і вчини; не відмовляйся, заради себе, Боже мій; бо твоє місто та твій народ названі твоїм іменем».
Цей рабин вів стриманий спосіб життя. Одного разу, коли йому запропонували трохи вина, він відмовився. У короткій, але хвилюючій відповіді (яку я не можу віддати належне перекладу) він виклав причини своїх дій таким чином: «Я читав, — сказав він, — що вино тішить серце людини; і 1— чи можу я радіти, поки місто Господа топчуть ногами? Чи можу я радіти, коли ім’я Єгови зневажають? Чи можу я бути радісним, поки народ Божий, відвернувшись від Господа, бореться в гріху? Хіба це не дух, висловлений псалмоспівцем: «Якщо я забуду тебе, о Єрусалиме, нехай моя правиця забуде свою хитрість». Якщо я не пам'ятаю про тебе, нехай мій язик прилипне до небес мого, якщо я не віддаю перевагу Єрусалиму над моєю головною радістю.