Одного разу він був присутній на весільному бенкеті, коли, за звичаєм, усі гості підносили подарунки молодятам. Він щойно отримав із Лондона кілька примірників 12-місячного видання Старого та Нового Завітів на івриті, переплетених разом, і подарував їм одну з них. Це було прийнято з вдячністю, і наприкінці бенкету, коли наречений підняв різні подарунки та оголосив імена дарувальників кожного, показавши Біблію останньою, він сказав: «Але подивіться, що дав нам наш друг місіонер — Святе Письмо! Це я ціную дорожче за срібло чи золото!
Проходячи через Литву, вони, здається, рояться так, що нагадує ілюстрацію сарани, яка поїдає все зелене. Здається, ніхто не має для них доброго слова; хоча кожен, здається, має щось проти них. Про те, щоб дізнатися трохи більше фактів, ніж можна зібрати, лише знайшовши платформу залізничної станції
Юнак регулярно брав Біблію до синагоги, коли йшов на богослужіння. Читець, побачивши це, запитав у нього, як він насмілився принести християнську книгу в синагогу. Він відповів, що прочитав його до кінця і не знайшов у ньому нічого нечестивого; і що він повинен і прочитає це. Багато інших євреїв тоді використовували копії foi, якими вони були забезпечені; і бажання навчання стало таким великим, що жителі міста попросили місіонера організувати школу для навчання молоді. Він задовольнив їхнє прохання, організувавши одну для навчання хлопчиків під своїм наглядом, а іншу для попереків під наглядом своєї дружини.
Він зустрів опозицію з тих сторін, звідки найменше мав на це очікувати, але велика маса євреїв підбадьорила його; і через деякий час до нього підійшов єврей із значною освітою та впливом і сказав: «Той чи інший із нас повинен покинути це місто». Якщо ти не підеш, я піду; бо якщо так піде й далі, моїх дітей також навчать читати, і читати книги християн».
Він також згадав, що свого часу був призначений на роботу у Верхню Сілезію. Він пішов туди, і, наближаючись до одного міста, першого, до якого він увійшов, йому повідомили, що всі його мешканці є євреями, але що він не матиме можливості переслідувати там місіонерську працю, бо всі вони багаті й нічого не потребують. Увійшовши в місто, він незабаром переконався в правильності отриманої інформації; але оскільки там проживало кілька євреїв-християн, він вирішив провести з ними кілька днів у спілкуванні. Була п’ятниця, а наступного дня він пішов до синагоги. Севейли з євреїв, які зібралися там, побачивши, що він чужинець, привітали його звичайним привітанням: «Мир тобі!» Однак коли вони помітили, що під час молитви, яка була піднесена, він стояв побожно й нерухомо, замість того, щоб дивитися навколо, як це робили інші, вони прошепотіли вголос: «Він не єврей, а місіонер, бо всі місіонери так моляться».