«Після того, як перетнули міст, наш темп був безперервним галопом. Навіть крутий пагорб, на який нам довелося піднятися незабаром після виходу з річки, і важкі дороги, ще більше обтяжені багнистими купами напіврозталого снігу, не вплинули на швидкість бідолашних коней. Водій безперервно кричав до них або хльостав їхні виснажені боки мотузяним батогом. Перший етап, близько п’ятнадцяти англійських миль, через горбисту місцевість, було завершено менш ніж за півтори години; другу, приблизно таку саму відстань, подолали приблизно за той самий час, дещо кращою дорогою, і країна була рівниннішою. Наш обід наприкінці першого етапу складався з чорного хліба та сиру з ікрою та бордовим. Біля дороги стояла довга будівля, яка служила стайнею для поштових коней, чотирьох з яких потрібно завжди тримати в готовності до будь-якої надзвичайної ситуації. Дошки були покладені похилою формою для лежання коней, але покриті дуже мізерною підстилкою соломи; і, здавалося, майже не докладалося зусиль, щоб утримувати чи стайні, чи коней у чистоті.
«На другому етапі нашої подорожі ми проминули гарні фермерські будинки, а також деякі багаті на вигляд болота, які нагадали мені найкращі частини прикордонної країни Норфолк і Лінкольншир».
Вони зробили тур візитів до родичів графа. Усе описано з повідомленнями про домашні звички відвіданих сімей, з наївністю, яка показує, що в їхніх думках не було нічого політичного, а тим більше зрадницького.
Проводячи таким чином свій час і присвячуючи більшу частину свого дозвілля риболовлі та погоні, спалахнуло очікуване повстання; і містер Андерсон записує деякі випадки того, що він вважав гнобленням, і які привернули його увагу, коли він поїхав зі своїм другом, графом Біспінгом, щоб провести з ним літні місяці в його родинних маєтках у Литві, не уявляючи, що подібне ставлення буде надано їм самим. Але таке було. Він збирався повернутися до Бонна, де його чекали до кінця вересня, як несподівано його та його господаря разом кинули до в'язниці. Про свій арешт і ув’язнення він розповідає: «У п’ятницю, четвертого вересня, ми приїхали до Гродно з Верейків, маючи намір наступного тижня поїхати до Верцелішок і відвідати додому жнива, які там мали відсвяткувати. Ми залишилися в Гродно цілу суботу і неділю; і в понеділок після обіду вирушив на ферму. Погода була чудова; єврейський поштмейстер прислав нам свою найкращу упряжку з чотирьох коней, щоб доставити нас; а граф, його слуга-німець, і я покинули готель близько третьої години в піднесеному настрої; мало мріючи про події, які незабаром мали нас спіткати.