Частина 11

Данціч давно вважався однією з головних житниць Європи. Свого часу це був єдиний порт, звідки відправляли до зарубіжних країн пшеницю, яку спускала Вісла; і хоча в останні роки експорт відбувався також у значній мірі з Ельбінга, Риги та Мемеля, все ж Данціч все ще користується більшою частиною цієї торгівлі, експортуючи час від часу 500 000 чвертей пшениці на рік, крім борошна, жита, ячменю, крупи, вівса, сухого гороху. Є два способи транспортування пшениці до Данціча Віслою. Те, що росте в нижніх частинах річки — охоплюючи польську Пруссію, частину провінції Плоцьк і Мазовію в Королівстві Польському — що зазвичай нижчої якості, транспортується в критих човнах із рухомими дошками, які захищають вантаж від дощу, але не від крадіжки. Ці судини довгі, забирають близько 15 дюймів води і приносять близько 150 чвертей. Однак вони не так добре розраховані для верхніх частин річки. Від Кракова, де Вісла вперше стає судноплавною, до місця злиття Бугу з цим потоком, пшениця здебільшого транспортується до Данцича на відкритих площах. Вони будуються на берегах, у сезони відпочинку, на місцях, далеких від звичайної досяжності води, але які, коли осінні дощі або талий сніг Карпат навесні наповнюють і розливають річку, легко пливуть. Баржі цього опису мають довжину близько 75 футів, ширину 20 футів і глибину 2 Дж футів. Вони зроблені з ялиці, грубо складені і скріплені дерев'яними цвяхами; кути зігнуті ластівчиним хвостом і закріплені легкими залізними скобами, єдиним залізом, що використовується в конструкції. Вздовж дна тягнеться велике дерево завдовжки з посудину, до якого кріпляться деревини. Цей грубо вирізаний кільсон піднімається на 9 або 10 дюймів від підлоги, і на ньому покладені перешкоди, які простягаються в сторони. Вони покриті рогожами з житньої соломи і служать для підстилки; залишаючи внизу простір, у якому вода, яка витікає через боки та дно, приймається. Основна маса утримується з бортів і торців баржі за аналогічним планом. Вода, яку отримують ці погано сконструйовані та недосконало загерметизовані посудини, занурюється на кінці та боки великої маси пшениці. Судна цього опису черпають від 10 до 12 дюймів води, але вони часто сідають на мілину, спускаючись по річці. Вантаж зазвичай складається з 180-200 чвертей пшениці. Зерно кидають на циновки, насипають до планширу й залишають непокритим, наражаючись на всілякі негоди та крадіжки екіпажу. Під час проходу баржа несеться силою течії, весла використовуються лише в носі та на кормі, щоб уникнути численних і зсувних піщаних берегів і направляти судно під кількома мостами. Цими суднами керують шість-сім чоловік. Попереду йде невеликий човен з людиною в ньому, яка зайнята зондуванням, щоб уникнути мінливих мілин. Цей режим навігації обов'язково дуже повільний; і під час його розвитку — який триває кілька тижнів і навіть місяців — дощ, якщо випадає, невдовзі спричиняє ріст пшениці, і судно набуває вигляду плавучого лугу. Стріляння волокон незабаром утворює товстий килимок, який перешкоджає проникненню дощу більше ніж на дюйм або два. Основна маса захищена таким покриттям, а коли його відкидають, виявляється в стерпному стані. Судна розбивають на Dantzic і зазвичай продають приблизно за дві третини їх початкової вартості. Чоловіки, які їх проводять, повертаються пішки. Коли вантаж прибуває до Данціка чи Ельбінга, всю поверхню, крім вирощеної, викидають на землю, розкидають за межі, виставляють на сонце та повітря та часто перевертають, доки не висохне будь-яка незначна волога, яку він міг увібрати. Якщо йде дощ, а також уночі, купи пшениці на березі збивають разом, у вигляді крутого даху хати, щоб дощ стікав, і накривають полотном. Таким чином, часто проходить багато часу після того, як пшениця досягає Данцика до того, як він буде придатний для розміщення на складах. Складські приміщення дуже добре пристосовані для зберігання кукурудзи. Вони складаються, як правило, з 7 поверхів, 3 з яких знаходяться на даху. Між поверхами приблизно 9 футів. Кожна з них розділена перпендикулярними перегородками по всій довжині, висотою близько 4 футів, якими різні ділянки відокремлюються одна від одної. Таким чином, підлоги мають дві частини, кожна з яких здатна зберігати від 150 до 200 кварталів, залишаючи j-достатній простір для перевертання або екранування. На кожному поверсі багато вікон, які в суху погоду завжди відкриваються, щоб провітрювати кукурудзу. Зазвичай його перевертають тричі на тиждень. Чоловіки, які виконують операцію, підкидають його своїми лопатами якомога вище, і таким чином зерна відокремлюються одне від одного та піддаються висушувальному впливу повітря. Усі склади кукурудзи, які зараз залишилися — багато з них були спалені під час облоги 1814 року — здатні зберігати 500 000 кварталів пшениці, припускаючи, що пакети будуть достатньо великими, щоб заповнити кожну з двох частин поверху окремою купою; але як. Останніми роками воно прибуло з Польщі меншими партіями, ніж раніше, і має більш різноманітну якість, яка, безперечно, повинна бути розрізненою, теперішній запас близько 280 000 четвертин, як виявлено, займає майже всі склади, які ремонтуються, або мають вигідне розташування для завантаження кораблів. Кораблі завантажуються бригадами вантажників з великою швидкістю, які завершують вантаж у 500 кварталів приблизно за три-чотири години. [Звіт Джейкоба за 1826 р.] У 1845 р. експорт пшениці становив 34 106 штук. На початку минулого століття жито було основним зерном, яке експортувалося з Данціча. У попередньому столітті її середньорічний експорт жита становив 95 тис. шт. Зернові склади, а також склади для полотна та коноплі розташовані, як уже зазначалося, на острові, утвореному річкою Мотлау з одного боку та іншим рукавом з іншого. На кожній стороні острова є три мости, які зводяться вночі, за винятком двох у кінці головної вулиці через центр острова, що сполучає між Альтштадтом і Форштадтом. Для охорони цих складів щовечора об 11 годині випускають від 20 до 30 собак. Щоб утримати собак у цих районах і захистити пасажирів від біди, в кінці кожної вулиці, що веде до головної, є високі ворота; Ні світла, ні будь-якій людині не дозволено жити на цьому острові.