Дійшовши до міського шлагбауму, де завжди перевіряють паспорти, я побачив двох вартових імператорської гвардії, які стояли в парадній формі на честь якогось великого свята. Граф, як завжди, поспішив нагору з паперами, а я залишився в кареті. Не встиг він залишити мене, як підійшов гендарм і запитав, чи карета, в якій я сиджу, належить графу Біспінгу. Коли я відповів ствердно, він сказав мені піднятися нагору з багажем, який складався з двох портманто і килимової сумки. Я був дещо здивований, отримавши такий наказ; але, не зробивши жодного зауваження, одразу підкорився. Граф Біспінг був ще більше здивований, побачивши, як я входжу до паспортного столу, і запитав, у чому справа? Я направив його за інформацією до гендарма, який негайно показав, що, на його думку, справа в чомусь дуже серйозному; і що його обов’язком було закликати нас до суворої відповідальності за це. Гучним диктаторським тоном він наказав слугі відкрити ящики і зажадав від нас папери. Обидва ці накази були негайно виконані; але, здаючи свої документи, я дозволив собі зберігати свій англійський паспорт, скільки міг. t
(Після того, як коробки були оглянуті, і кожен предмет їхнього вмісту ретельно досліджено, офіцер звернувся до графа Біспінг і наказав йому роздягнутися. Граф негайно стягнув своє пальто та інший одяг. Вміст його кишень також було обшукано; його годинник і гаманець були вилучені, і всі його гроші перераховані; навіть його чоботи були зняті і ретельно оглянуті солдатом, щоб побачити, чи є якісь Всередині них був схований шматок паперу, а потім німецький слуга піддався тій самій черзі: «А тепер роздягайся».
1 «Я відмовляюся це робити, — відповів я, говорячи французькою мовою, — я англієць, подорожую з паспортом, наданим під рукою та печаткою нашого міністра закордонних справ; у мене також є російський паспорт. Я не порушував жодного з ваших законів; і доки мені не повідомлять про причину мого арешту, я не погоджуся на поводження зі мною як із злочинцем».
Він витріщився на мене з порожнім подивом; мабуть не вірячи своїм вухам, що хтось, пов’язаний із зневаженими поляками, насмілився не виконувати накази російського чиновника. Він замовк, але лише на мить: потім побіг, відчинив вікно і вимовив кілька голосних наказів, мета яких, як сказав мені граф, полягала в тому, щоб викликати до наших помешкань начальника військової служби та начальника поліції разом із загоном козаків. Я ледве міг стримати посмішку, дивлячись на цей тривожний набір сил, спрямованих проти однієї беззахисної людини; і йому було цікаво дізнатися, чи справді це було задумано росіянином органи влади відзначити своє провадження актом такого кричущого безглуздя.