Однак сенат, який завдячував своїм походженням (в одинадцятому столітті) Босеславу I, утворив проміжну владу між королем і знаттю. Цей орган, що складався з державних міністрів, представників духовенства, палатинів і каштелянів, складався з 149 членів до 1767 року, коли до цього числа було додано чотирьох нових членів, як представників провінції Литви. Сенатори, за винятком представників духовенства, призначалися королем, але залишалися на посаді довічно, і після свого призначення були повністю незалежні від королівської влади, якій, власне, вважалися цінною противагою. Обов’язок сенату полягав у тому, щоб керувати законами, бути охоронцями свободи та захисниками справедливості та справедливості, а також, разом з королем, ратифікувати закони, прийняті знаттю. Як натякалося раніше, сейм не міг бути сформований без з’єднання сенату з національними представниками; частина сенаторів справді діяла як комітет для сприяння та проведення публічних справ цього зібрання. Головою сенату був архієпископ Гнесни, який під час міжцарів'я виконував функції короля,
і користувався всіма королівськими прерогативами, крім відправлення правосуддя. Його обов’язком також було скликати надзвичайний сейм, коли трон став вакантним, і головувати на цьому зібранні.
«Сейм, який таким чином зібрався після смерті польського короля, щоб обрати суверена, який займе вакантний трон, нерідко характеризувався найбільш кровавими засіданнями. Ці збори, що складалися з сенату, представників округів, духовенства та шляхти — останнє було найчисельнішим тілом — збиралися верхи на конях на рівнині, що примикала до села Вогла в околицях Варшави. Хоча курфюрстам було заборонено з’являтися на збори з будь-якою охороною, вони все одно приходили озброєні пістолетами та шаблями, готові вчинити найбільші ексцеси. Кожен член сейму, як згадувалося раніше, мав право вимагати розділення зборів з будь-якого питання або покласти край обговоренням чи навіть існуванню зборів, просто протестуючи проти його роботи. Цей незвичайний і абсурдний привілей, яким часто користувалися на тих зборах неосвічених і жорстоких людей, мав найфатальніші наслідки. Це часто спонукало сильнішу сторону атакувати на місці своїх антагоністів з мечем у руках, і це нерідко ставало причиною громадянських війн, які підривали ресурси та стабільність нації, згасали патріотизм і сповільнювали розвиток ліберальних знань. Перш ніж успішний кандидат був проголошений королем, він повинен був підписати Pacta C'jnventa, або умови, на яких він отримав корону, які, стоячи на колінах, він повинен був поклястися ніколи не порушувати.