герцогів, герцогів або генералів, посилаючись на майже незмінну практику їх особистого проводу армій держави на поле. У чотирнадцятому столітті дворяни скористалися слабкістю жіночого правління, щоб зменшити владу свого суверена та розширити владу свого власного порядку. Вони постановили забороняти стягувати податки, ухвалювати нові закони, коротше кажучи, жодні важливі заходи не повинні, як раніше, здійснюватися королем, а представниками, обраними з їхнього середовища. Звідси походження польських сеймів, які були двох видів, звичайних і надзвичайних, причому перший офіційно збирався раз на два роки, тоді як другий скликав король лише у великих надзвичайних ситуаціях. До складу сеймів входили король, сенатори, депутати від провінцій і міст, загалом близько чотирьохсот членів. Ці збори могли засідати лише протягом обмеженого часу, і будь-яка особа, якою б скромною вона не була, мала владу закликати до розділення зборів з будь-якого питання, і один незгодний голос мав ефект, який зробив усі обговорення неефективними. Це останнє право, яке називали liber um veto і яке неодноразово застосовувалося, було причиною найбільших лих і часто великого кровопролиття. Без одностайної згоди сейму король не міг вирішувати жодних важливих питань, не міг оголошувати війну, укладати мир, підвищувати побори, наймати допоміжні війська або допускати іноземні війська до своїх домініонів, з іншими обмеженнями, які майже скасовували королівську владу. Тут також не зупинилася знать. Таким чином підірвавши владу короля, залишився лише один крок, щоб отримати собі неконтрольоване правління нації, а саме, зробити трон виборним. Таким чином, це було зроблено, і король Польщі тепер користувався титулом, але мало владою чи гідністю вільного суверена. Свобода, якою так вихвалялися поляки, здається, що з того часу була притаманна тільки шляхті. Вони присвоїли собі необмежену владу над своєю відповідною територією.
торі; деякі з них були спадковими володарями міст і сіл, до яких король не мав жодного клопоту; вони здійснювали владу життя і смерті над своїми орендарями і васалами; їх звільняли від податків; і не міг бути заарештований і ув'язнений, крім кількох найнижчих злочинів. Але найнебезпечнішим з усіх їхніх прав, яке робило їхнє становище подібним до становища німецьких князів, було право будувати фортеці для їхньої приватної оборони та підтримувати військову силу, яку вони, наслідуючи справжню гідність, поставили для охорони своїх палаців. Вибори короля належали лише їм; і ніхто, крім них і громадян кількох окремих міст, не мав привілею купувати або успадковувати землю. Шляхту, що нараховує близько 500 000 осіб, Мальте-Брун рішуче називає суверенним органом Польщі.