Частина 4

* Дисиденти не могли без боротьби змиритися з позбавленням своїх найцінніших привілеїв. Вони одностайно об’єдналися, щоб домогтися скасування цього указу, і з цією метою звернулися за порадою та допомогою до деяких найвидатніших держав Європи. І відповідно Росія, Пруссія, Велика Британія і Данія зробили зауваження уряду Польщі з цього приводу. Однак ці заперечення не мали ефекту; оскільки указ був підтверджений коронаційним сеймом, який відбувся після виборів короля. Тим часом дисиденти подали уряду петиції та меморіали, і сейм нарешті передав рішення цього питання єпископам і сенаторам. І за їхнім доповіддю сейм пішов на деякі поступки, які, однак, далеко не задовольнили дисидентів, які вважали абсурдним, щоб вирішення їхніх скарг було доручено тим самим особам, які були їх авторами. Дисидентам, чию справу тепер відкрито підтримали Росія, Пруссія та Австрія, не повинні були ні лестити поступки цих переслідувачів, ні страх перед їхньою владою. Вони створили конфедерації для свого захисту в кожній провінції та були сповнені рішучості чинити опір до крові на підтримку своїх прав і привілеїв. Не було й папського духовенства і їхні прихильники повільно готуються. Конфедерація Барра, надія й оплот їхньої партії, взялася за зброю. Вигуки про свободу та релігію всюди ставали сигналом війни, справжньою метою якої з католиками було не лише розігнати чи знищити їхніх супротивників, але й скинути Станіслава, якого вони вважали дружнім до дисидентів, і врятувати Польщу від впливу Росії. Конфедерати, як тепер називали католиків, слабко підтримувані Саксонією та Францією, були переможені майже в кожній битві; і дисиденти були б упевнені у відкритому та розкутому сповіданні своєї віри, якби суверени, яким вони анітрохи не завдячували своїм успіхом, були б спонукані будь-яким ставленням до їхньої справи або не потоптали ногою всі принципи, які закон націй, який закон природи, мав би навчити їх плекати та шанувати.