** Але втрати, втрати були жахливі, — сказав полковник. **/ Втратили чотириста чоловік з мого полку. Це дзвін, що я втік із Ієра живим.'^
У цей момент на протилежному кінці бульвару з'явилася постать Михайлова з перев'язаною головою, що йшов назустріч цим панам.
— Ти що, поранений, капітан? — сказав Калугін.
— Так, злегка, каменем, — відповів Міха'фофф.
** Прапор вже приспустили? — запитав князь Галцин, дивлячись поверх шапки штабс-капітана і ні до кого не звертаючись.
— Non, pas encore, — відповів Михайлофіф, який хотів показати, що розуміє і розмовляє французькою.
«Перемир'я ще в силі?» - сказав Галцин, люб'язно звертаючись до нього російською мовою і тим самим натякаючи, — так здалося капітану,
* Це речення французькою мовою.
tain — Тобі, мабуть, важко говорити
Французька, так чому б не краще говорити вашою власною мовою просто?... І з цим ад'ютанти залишили його. Штабс-капітан знову відчув самотній, як і минулого вечора, і колишній chano^ino- салюти з різними orentlemen, — деякі 00»-»
йому було байдуже, а до інших він не смів приєднатися,— він сів біля пам'ятника Казарському і закурив.
Baron Pesth also had come to the boulevard. Він розповідав, як він пішов, щоб домовитися про перемир’я, і розмовляв із французькими офіцерами, і він заявив, що один сказав йому: «Якби денне світло затрималося ще на півгодини, ці засідки були б повторені», і що він відповів: «Сер, я утримуюсь від того, щоб сказати «ні», щоб не сказати вам брехні», і як добре він це сказав, і так далі.
Але насправді, хоч він і доклав руку до перемир’я, він не наважився сказати там нічого особливого, хоча йому дуже хотілося поговорити з французами (бо розмовляти з французами дуже весело). Юнкер Барон Пешт довго марширував туди-сюди, невпинно розпитуючи французи, які були біля нього: «До якого полку ви належите?» Вони відповіли йому; і це був кінець.
Коли він відійшов занадто далеко вздовж лінії, французький вартовий, не підозрюючи, що цей солдат розуміє французьку, вилаяв його. "He has come to spy out our works, the cursed..." сказав він; і, як наслідок, юнкер барон Пешт, більше не цікавлячись перемир’ям, пішов додому і по дорозі туди обдумав ті французькі фрази, які він тепер повторював. Капітан Зобов теж був на бульварі, голосно розмовляючи, і капітан Обжогоф, у дуже розпатланому стані, і капітан артилерії, який ні до кого не залицявся і був щасливий у коханні юнкерів, і всі ті обличчя, які були там учора, і всі досі керовані тими ж мотивами. Ніхто не пропав, крім Праскухіна, Нефердова та деяких інших, про яких зараз майже ніхто не пам'ятав і не думав, хоча їхні тіла ще не були вимиті, розкладені і поховані в землі.
XVI.