Так ви бачите захисників Севастополя на самій сцені оборони, а повертаєтеся назад, чомусь не звертаючи уваги на гарматні ядра і кулі, які продовжують верещати всю дорогу, поки не досягнете зруйнованого театру, — ви йдете зі спокоєм і з душею в піднесенні.
Основне і радісне переконання, яке ви винесли, - це переконання про неможливість російського народу хоч кудись хитатися - і цю неможливість ви розгледіли не в безлічі траверсів, брустверів, майстерно переплетених окопів, мін і боєприпаси, нагромаджені один на одного, про які ви нічого не зрозуміли; але ви розгледіли це в очах, у мові, в манерах, у тому, що називається духом захисників Севастополя. Те, що вони роблять, вони роблять настільки просто, з таким невеликим зусиллям і напругою, що ти переконуєшся, що вони можуть у сто разів більше — що вони можуть усе. Ви розумієте, що почуття, яке змушує їх працювати, — це не почуття дріб’язковості, честолюбства, забудькуватості, яке ви самі пережили, а інше почуття, ще сильніше, яке зробило з них людей, які живуть зі своїм звичайним самовладанням під вогнем гармат, серед сотень шансів на смерть, замість того, якому підвладні всі люди, що живуть у таких умовах серед безперервної праці, злиднів і бруду. Люди не погодяться на ці жахливі умови ні заради хреста чи титулу, ні через погрози; мусить бути ще одна висока причина як причина, і ця причина — почуття, яке рідко з'являється, якого росіянин соромиться, те, що лежить на дні душі кожної людини, — любов до своєї батьківщини. Тільки тепер оповідання перших днів в облоги Севастополя, коли там не було ні укріплень, ні війська, ні фізичної можливості його утримати, і коли разом з тим не було найменшого сумніву, що він не здасться ворогові, — про ті дні, коли той герой, гідний стародавньої Греції, Корнілов, оглядаючи військо, сказав: «Ми помремо, діти, але Севастополя не здамо» і наших росіян, які не підготовлені. бути фразеологами, відповів: «Ми помремо! ура!» — тільки тепер оповідання того часу перестали бути для вас найкрасивішими історичними легендами, а стали реальними фактами і вартими віри. Ясно усвідомлюєш, уявляєш собі тих людей, яких ти щойно бачив, як самих героїв тих тяжких часів, які не впали, а піднялися духом і радісно готувалися до смерті не за місто, а за країну. Цей епос Севастополя, героєм якого був російський народ, ще довго залишить могутній слід в Росії.
Вже настає ніч. Сонце вийшло з-поміж сірих хмар, що вкривають небо перед самим заходом, і раптом освітило багряним сяйвом пурпурові випари, зелені...